Макарівська дитяча бібліотека Київської області продовжує дивувати своїх відвідувачів новими корисними послугами. Однією з таких інновацій стала ініціатива PROFI-хаб «Обери професію своєї мрії», спрямована на допомогу підліткам у виборі майбутньої професії. Цей проект був запущений у межах програми «Бібліотека – місце сили!» і вже встиг отримати позитивні відгуки від молоді та їх батьків.
Макарів (Київська область) постраждав від обстрілів на початку війни. Будівля дитячої бібліотеки була частково зруйнована, але відновлювальні роботи тривають, а бібліотекарі невпинно працюють. У межах проєкту «Бібліотека – місце сили!» тут запровадили нову послугу — PROFI-хаб «Обери професію своєї мрії», яка допомагає підліткам віком 13-17 років свідомо обирати майбутню професію.
Після анкетування з’ясувалося, що багато підлітків не мають достатньо інформації про професії та ринок праці. Особливо важливою ця послуга стала під час дистанційного навчання та в умовах війни. PROFI-хаб дає можливість молоді отримати підтримку у виборі тієї професії, яка відповідала б їх здібностям та інтересам, забезпечуючи кращі можливості для кар’єрного росту та фінансової стабільності.
Одарка Мочернюк, Завідувачка відділом обслуговування дітей КЗ «Публічна бібліотека» Макарівської селищної ради, про послугу:
«Чому саме ця послуга? Тому що вона актуальна та продиктована запитами наших клієнтів віком 13-17 років за результатами анкетування, особливо в умовах дистанційного навчання та в період війни», – розповідає пані Одарка Мочернюк.
Вибір професії – один із головних життєвих виборів, які здійснює людина в юному віці. Соціологічне дослідження на тему «Яких послуг не вистачає клієнтам 13-17 років у бібліотеці?» показало, що 45% підлітків потребують більше інформації про професії, живого спілкування з представниками різних професій та інформації про ринок праці; 15% потребують коворкінгу та цифрового хабу; 10% бажають зустрічатися з представниками професій креативної індустрії; 20% задоволені існуючими послугами бібліотеки, а 10% хочуть зустрічатися з відомими письменниками.
«Ми провели опитування серед 50 старшокласників, а також 20 інтерв’ю з підлітками в ліцеях, бібліотеці, парках, спортивній школі, школі мистецтв та центрі позашкільної роботи», – додає пані Одарка.
Макарів – це селище, у якому проживає близько 1 500 підлітків віком 13-17 років, з яких 380 (25%) є користувачами бібліотеки. Цільова аудиторія послуги – це учні старших класів, які прагнуть визначитися з майбутньою професією. Вони люблять досліджувати, експериментувати, творити та створювати нове. Це клієнти з критичним мисленням та прагненням до пізнання всього нового.
«Ми були впевнені, що запровадження PROFI-хабу дозволить нам не лише залучити нових клієнтів, але й задовольнити потреби існуючих, а також допоможе молодим людям усвідомлено обрати майбутню професію, яка відповідає їхнім індивідуальним здібностям та інтересам, забезпечить кращі можливості для кар’єрного зростання, фінансової стабільності та соціального статусу. Мета послуги – знайомство старшокласників зі світом професій, підготовка до самостійного вибору майбутньої професії, до професійного самовизначення, допомогти стати успішними та реалізувати себе», – зазначає пані Мочернюк.
“Перш за все, ми по-новому зонували наш бібліотечний простір, адже проєкт передбачає різні формати: ресурсний центр для забезпечення клієнтів необхідною інформацією про різноманіття професій, ринок праці, навчальні заклади та великі компанії Києва та області, майстер-класи від представників різних професій, які досягли успіху, лабораторію профтестування, а також профорієнтаційний квіз (ігри, вікторини, конкурси) та інші заходи. Щоб наш профі-простір став привабливим і комфортним для старшокласників, ми виокремили зони: інформаційна та робоча зона (комп’ютерні місця, лабораторія профтестування, куточок ділової та довідкової літератури по профорієнтації “Мандрівка у професію”, візуалізація професій – медіастіна (проектор, екран, фотовиставка професій, “Історії професійного успіху читачів нашої бібліотеки”), ігрова зона та зона відпочинку (профорієнтаційний квіз), зона спілкування та навчання (майданчик-трансформер для комунікацій, майстер-класів, виставок, масових заходів).
Нова послуга складається з чотирьох основних компонентів:
Тренінги, інтерактивні зустрічі та майстер-класи з представниками різних професій, які розповідають про власний досвід та випадки з життя.
“Лабораторія профтестування” – робочі місця з ноутбуками та доступом до інтернет-ресурсів, де можна пройти різноманітні тести, віртуальні екскурсії у великі компанії та навчальні заклади.
Куточок профорієнтації “Мандрівка у професію” – де зібрана інформація про навчальні заклади, спеціальності, ринок праці, буклети, проспекти, презентації та література психологічного, юридичного, медичного характеру.
Екскурсії в навчальні заклади, компанії та установи.
Важливі заходи в рамках проєкту
У межах проєкту “Бібліотека — місце сили!” вже відбулося чимало захоплюючих і корисних заходів.
Зустріч з директором Макарівського медичного фахового коледжу стала справжнім відкриттям для старшокласників. Директорка розповіла про умови вступу та особливості медичних професій, а лікар-реаніматолог провів майстер-клас, присвячений наданню першої домедичної допомоги. Він детально пояснив, що таке синдром довготривалого здавлення, і навчив, як правильно рятувати життя постраждалих під завалами.
Зустріч з Ларисею Кулаковською, кандидатом історичних наук, завідувачкою Археологічним музеєм Інституту археології НАН України, була справжньою мандрівкою в минуле. Вона поділилася своїм шляхом до професії історика-археолога, розповіла про свої наукові дослідження і археологічні розкопки, а також про те, як її вибір професії вплинув на життя.
Презентація професії вчителя математики була не менш пізнавальною. Заслужена вчителька України розповіла про свій шлях, поділилася спогадами про вибір професії і організувала захід, присвячений Дню числа Пі, що дозволило учням зануритися у світ математичних відкриттів.
Екскурсія до салону краси з майстер-класом від Катерини Бойко, стиліста-візажиста, дозволила учням дізнатися більше про професію візажиста і секрети краси.
21 травня в рамках проєкту “Бібліотека — місце сили!” відбулася цікава зустріч з Тишурою Альоною Олександрівною, дільничим офіцером Макарівського відділення поліції. Вона розповіла про свій вибір професії та умови вступу до навчальних закладів системи МВС, а також поділилася досвідом роботи з підлітками.
29 травня в PROFI-хабі відбулася тепла зустріч з Софією Гарамітою, керівником дівочого фольклорного гурту “Folk Ruzha”. Софія поділилася своїми захопленнями народним фольклором і розповіла про труднощі та радощі на шляху до успіху в обраній професії.
Симулятори професій на платформі «Дія.Освіта», запущені в червні, дозволяють підліткам спробувати себе у ролі різних професіоналів. Вони можуть зануритись у повсякденне життя візажиста, пекаря, режисера, дизайнера та інших спеціалістів, а також пройти профорієнтаційний тест, який допомагає визначити найбільш підходящі професії на основі рис характеру.
Плани на майбутнє:
“Ми також маємо плани на подальші заходи.” – продовжує розповідь пані Одарка. – “Підлітки виявили інтерес до зустрічей з представниками бізнесу, архітекторами, ландшафтними дизайнерами, нотаріусами та адвокатами. Ми постійно співпрацюємо з Центром зайнятості, який надає доступ до тестування та інформації про ринок праці.
Проєкт “Бібліотека – місце сили!”
PROFI-хаб “Обери професію своєї мрії” реалізується в межах проєкту “Бібліотека – місце сили!”, який діє завдяки співпраці ВГО Українська бібліотечна асоціація у партнерстві з Центральною бібліотекою міста Берлін за підтримки Європейського Союзу в межах програми House of Europe.
Проєкт спрямований на відновлення та розвиток бібліотек у громадах, які постраждали під час окупації, надаючи їм ресурси та можливості для створення інноваційних послуг, що відповідають сучасним потребам користувачів. Макарівська бібліотека для дітей, попри складні обставини, демонструє силу духу та відданість своїй місії, допомагаючи молоді визначитися з професійним майбутнім та знаходити нові можливості для самореалізації.
Як рослини піднімають гілки після урагану, так і життя в місті Конотоп Сумської області після визволення з ворожої російської окупації потроху відновлюється.
І хоч війна триває, мешканці та внутрішньо переселені особи намагаються жити нормальним звичним життям, підтримуючи один одного. Публічна бібліотека Конотопської міської ради у межах міжнародного проєкту “Бібліотека – місце сили!” започаткувала нову інформаційно-просвітницьку послугу – “Бібліотека насіння”. Ця ініціатива спрямована на підтримку мешканців, які знайшли заспокоєння та натхнення у садівництві та квітникарстві.
Провівши у березні 2024 року опитування серед своїх читачів, бібліотекарі виявили, що попри складні умови життя під час війни, людей заспокоює і мотивує догляд за рослинами, а також спілкування з однодумцями. Особливо це стосується користувачів вікової категорії 55-75 років, які прагнуть нових знань та практичних навичок у садівництві та квітникарстві. Для задоволення цих потреб і було організовано “Бібліотеку насіння”.
Про створення цієї послуги розповідає Ковтун Наталія Григорівна, директорка Комунального закладу “Публічна бібліотека Конотопської міської ради”
Спонукала до створення цієї послуги активна користувачка бібліотеки пані Лариса.
“Одного разу, попросила паросток квітки, яка красувалася на підвіконні, а взамін обіцяла принести паросток своєї улюбленої рослини та розповіла, як доглядати за квітами окремих сортів,” – розповідає пані Наталія Ковтун.
Це стало поштовхом для початку вивчення запитів клієнтів бібліотеки. Після проведеного опитування виявилось, що людей цікавить отримання нових знань з садівництва та квітникарства, а також не вистачає живого спілкування з однодумцями для обміну досівдом.
Так виникла ідея організувати інформаційно-просвітницький проєкт “Бібліотека насіння”.
Як розроблялась послуга: в межах навчання Дизайну мислення для бібліотекарів, ми створили прототип нашої послуги, скориставшись підручними засобами, зокрема конструктором Лего, який подарували маленькі користувачі. На моделі послуги представлені полички з насінням, зона зустрічей та обговорень, спілкування та навчання.
Мета нашої послуги полягає в тому, щоб задовольнити потреби клієнтів в інформаційних питаннях із садівництва та квітникарства, дати можливість поповнити свої запаси тими сортами фруктово-овочевих культур, яких не вистачає. Ми також прагнемо допомогти в обміні досвідом, спілкуванні та навчанні з даної теми. Важливо було створити умови, щоб наші клієнти могли заповнити свій час радісними клопотами та позитивними емоціями, відволіктися від сьогодення та відновити свій психологічно-емоційний стан після деокупації.”
Основна концепція послуги полягає в постійно діючій поличці з насінням для обміну та видачі в “позику”. Також бібліотекарі планують проводити майстер-класи з карвінгу (мистецтво художнього різьблення по овочах і фруктах), вирощування мікрозелені, рекламні акції, ярмарки, свято врожаю, дні яблук, меду, гарбуза, презентації, зустрічі, лекції з фахівцями. Мешканці міста позичатимуть насіння в бібліотеці, вирощуватимуть рослини, збиратимуть урожай і повертатимуть нове насіння до бібліотеки.
Цільова аудиторія послуги – це жінки та чоловіки пенсійного віку, які мають спільні інтереси, знаходяться на заслуженому відпочинку, мають вдосталь вільного часу, хочуть підтримувати фізичну активність і мати можливість насолоджуватися природою та створювати красу власної присадибної ділянки.
“Протестувавши з клієнтами прототип послуги, виявили, що послуга цікава, актуальна, доступна, а головне – безкоштовна. Деякі з клієнтів, які самі реалізують насіння, залюбки запропонували свої послуги консультантів та спікерів. Щоправда, були й такі клієнти, які виявили сумніви стосовно якості насіння, але ми переконали їх, що дотримуємось всіх необхідних норм для зберігання зернят та розсади,” – каже директорка бібліотеки.
Команда бібліотеки створила план реалізації послуги, розподілили, хто за що буде відповідальний, яких фахівців ще потрібно залучити до роботи.
Для реклами послуги створили буклети та запланували розміщення інформації про послугу на сторінках Facebook місцевих органів влади, у місцевих ЗМІ, ТРК «Вежа», КСТ, радіо та на сайтах «Голос Конотопа» та «Конотоп City».
Періодичність послуги планується наступна: у березні та квітні постійно діятиме поличка для обміну насінням. У травні та червні – обмін рослинами, насінням, саджанцями та обмін досвідом з вирощування. Від липня до жовтня щотижня проводитимуться зустрічі, майстер-класи, бесіди, ярмарки та презентації. Листопад і грудень буде присвячено лекціям, консультаціям спікерів, зустрічам з партнерами та практичним заняттям з вирощування мікрозелені.
Бібліотека планує залучити понад 200 користувачів послуги, проводити ярмарки, свята, зустрічі, презентації та майстер-класи.
“Пілотний проєкт нашої послуги розпочато в березні 2024 р. Зараз пік сезону, любителі садівництва сіють, вирощують розсаду, радо діляться та обмінюються не тільки насінням, але й розсадою,” – зазначає пані Наталія Ковтун. “Отримавши позитивні відгуки від клієнтів, ми зрозуміли, що послуга є важливою та актуальною, тож будемо й надалі рухатися в цьому напрямку та розвивати нашу “Бібліотеку насіння”.
Колеги по проєкту “Бібліотека – місце сили”, також виявили бажання долучитися до обмінного фонду “Бібліотеки насіння”. Тож з нетерпінням чекаємо на насіння кавунів з Херсону та особливих сортів квітів з Городні, Макарова, Балаклії,” – підсумовує пані Наталія.
Бібліотека Конотопа не планує зупинятися на досягнутому. Після успішного запуску “Бібліотеки насіння” бібліотекарі готують нові ініціативи, спрямовані на підтримку громади та розвиток місцевих талантів.
“Ми постійно шукаємо нові ідеї та натхнення для наших послуг, щоб задовольнити потреби наших клієнтів і підтримати їх у цей складний час,” – зазначають учасниці проєкту.
Проєкт “Бібліотека – місце сили!” реалізується ВГО Українська бібліотечна асоціація у партнерстві з Центральною бібліотекою міста Берлін за підтримки Європейського Союзу в межах програми House of Europe.
У наступному дописі ми розкажемо про послугу, яку запровадили учасниці з Макарова, Київської області.
Під час російсько-української війни, попри щоденну напругу та невизначеність, ми, українці зобов’язані зберегти пам’ять про героїчні події та людей, які встали на захист своєї землі.Команда Центральної бібліотеки ім. Лесі Українки в Херсоні розробила новий проєкт – платформу «Херсонський спротив очима очевидців», щоб передати нащадкам історію потужного опору херсонців проти російської агресії.
Місто Херсон було під окупацією майже рік. Незважаючи на складні умови, херсонці продовжували боротися і чекали звільнення, яке сталося 11 листопада 2022 року завдяки Збройним силам України. Зараз, попри близькість до лінії зіткнень, постійні обстріли та важкі умови життя, мешканці Херсона не покидають своє місто. Вони працюють, щоб зберегти історію та запобігти повторенню цих жахів у майбутньому.
Платформа “Херсонський спротив очима очевидців”, створена в межах міжнародного проєкту “Бібліотека – місце сили!” є важливим ресурсом для журналістів, волонтерів, художників, представників громадських організацій та всіх відвідувачів бібліотеки. Вона містить артефакти, документальні матеріали та історії мешканців міста, які допомагають зрозуміти масштаб та героїзм херсонського опору. Віртуальна версія простору дозволяє ознайомитися з матеріалами з будь-якої точки світу, роблячи історію Херсону та України доступною для всіх.
Ця ініціатива не лише задовольняє інтерес громади до історії, а й мотивує до подальшого розвитку та зміцнення демократичних цінностей. Збереження пам’яті про опір Херсона – це нагадування про силу духу його мешканців, справжніх героїв нашого часу.
Про те, як виникла ідея створення нової платформи розповідає Оксана Смєшко, головний бібліотекар Центральної бібліотеки імені Лесі Українки м. Херсона
“Що потрібно херсонцям? Немає кращого способу знайти відповідь, як запитати у самих людей. Використовуючи методику дизайн-мислення, яку ми вивчали у межах міжнародного проєкту “Бібліотека – місце сили”, команда бібліотекарів Центральної бібліотеки ім. Лесі Українки провела опитування серед мешканців міста.
Було виявлено, що окрім вирішення нагальних побутових питань, які виникають у прифронтовому Херсоні, люди прагнуть зберегти та передати у майбутнє правду про події, які відбувалися і відбуваються на території міста після повномасштабного вторгнення. Адже Херсон один із перших відчув удар ворога та зазнав окупації. Він має свої історії страждання, історії визволення, історії незламності. Кожен спогад очевидців, кожен предмет унікальний, і ми зобов’язані його зберегти. Зберегти історію потужного опору людей, їх силу і віру в Україну, в український Херсон.
Тож виникла ідея створити новий проєкт — платформу під назвою “Херсонський спротив очима очевидців” для збирання та зберігання цих унікальних матеріалів.
Наша колекція розміщується в одному з залів бібліотеки. Її основу складають предмети, зібрані мешканцями, артефакти, подаровані військовими, документальні фото та відео. Важливою складовою колекції є зібрання усних історій херсонців. Це дозволить вивчати та відтворювати історію на різних рівнях: від історії родини до історії громади та краю.
Першими експонатами стали спогади друзів бібліотеки, які хотіли поділитися своїми емоціями і враженнями від часів окупації. З цих спогадів була організована невеличка виставка з розділами: «Згадай», «Розкажи»,«Запиши», яка спонукала інших ділитися пережитим.
Познайомитися з експозицією може кожен бажаючий, але найчастіше до нас заходять журналісти, волонтери, місцеві художники, представники громадських організацій, відвідувачі бібліотеки. Бібліотекарі продовжують вивчати думку клієнтів, аби вдосконалювати і розвивати послугу. Очевидці, які вже надали матеріали, зараз можуть побачити, що вони зберігаються і в подальшому будуть використовуватися для вивчення історії херсонського краю.
Не всі, хто хоче знати історію незламності Херсону, мають змогу познайомитися з матеріалами наживо. Тому ми створили віртуальну версію на платформі WIX
Це зручний конструктор сайтів, що ідеально підходить для створення мобільних сайтів, таких як блоги та невеликі інтернет-проєкти. Але безкоштовний тариф (який ми використовуємо на даний час) пропонує обмежений обсяг пам’яті та пропускну здатність. Це, на жаль, впливає на якість фотоматеріалів. Віртуальна версія платформи має рубрики: Артефакти, Спогади, Фото та відеоматеріали, Публікації, Вшанування героїв. Матеріали постійно поповнюються, а користувачі мають доступ до них 24/7. Є можливість залишити враження та пропозиції, які дадуть можливість краще розуміти потреби відвідувачів та вдосконалювати платформу.”
Колекція постійно поповнюється, і про деякі артефакти хочеться розповісти більш детально:
Фрагмент муралу “Мрійник”. Український Херсон ще не встиг оговтатись від окупації, як росіяни почали нищити будівлі та вбивати мирних мешканців. Вночі, 20 грудня 2023 року, вони обстріляли житловий будинок, на першому поверсі якого розташовувалась бібліотека-філія №3 та перший у Херсоні молодіжний простір “МолоДіжка”, який створювався в межах волонтерської програми “Будуємо Україну Разом”. Талановитими молодими художниками був розроблений ескіз муралу, який мав назву “Мрійник”. Команда волонтерів під керівництвом Володимира Рагульського перенесла його і розмалювала на фасаді закладу. Ця робота дуже подобалася мешканцям мікрорайону, котрі виходили на прогулянку, аби пройтися біля бібліотеки. Вибуховою хвилею вибило двері, пошкодило стіни, вся бібліотека залишилась без вікон.
Прапор, переданий в колекцію партизаном з позивним “Тритон”. Він здійснював диверсійну та розвідувальну діяльність, брав участь у збройному спротиві на окупованих територіях Херсонщини. Цілями партизана стали колаборанти, які пішли на співпрацю з російськими військами та окупаційними адміністраціями.
Телефон, що врятував життя. Під час стрілянини у місті, яку постійно влаштовували окупанти, куля потрапила у грудну клітину жінці. Сталося диво, вона застрягла в мобільному телефоні, який врятував життя власниці.
Силует дерева зроблений з осколків, які були розкидані по території селища Олександрівка. Селище Олександрівка під Херсоном майже повністю знищене російськими окупантами. У квітні 2022 року воно знаходилося на лінії вогню. Росіяни ховали свої танки, заїжджаючи в хати місцевих жителів. Зараз життя повертається в Олександрівку. Місцевий майстер Андрій Фурманов збирає уламки розплавленого металу, фрагменти зброї та робить з них символи пам’яті про жахливі події. Почувши, що бібліотека збирає колекцію, мешканка Олександрівки Дарина Ні привезла виріб і розповіла про майстра, а також подарувала бібліотеці цей витвір, щоб відвідувачі могли з ним познайомитися.
Фрагмент муралу “Мрійник”Прапор, переданий в колекцію партизаном з позивним “Тритон”Телефон, що врятував життяСилует дерева зроблений з осколківОдин з експонатів Перші відвідувачі
Масові заходи
На платформі “Херсонський спротив очима очевидців” також відбуваються масові заходи.
Так, 19 травня 2024 року відбулася презентація книги— “Я, Фокс і окупація” на жаль вже загиблого херсонського захисника і письменника — Олександра Меньшова. У залі зібралися рідні, друзі та колеги Олександра, щоб вшанувати його пам’ять. Багато теплих слів і цікавих історій прозвучало під час зустрічі, нагадуючи про його внесок і любов до рідного краю. Пам’ять про Олександра вічно житиме в серцях українців. Його слова продовжують надихати та об’єднувати нас. Детальніше (відеозапис, фотографії) ТУТ
До річниці підриву Каховської ГЕС російськими окупантами в стінах бібліотеки презентували видання “Херсонщина, наче Титанік, стрімко, миттю, лягала на дно…”, створеного бібліотекарями самвидав. Збірка має два формати: друкований та електронний (завдяки QR-коду на обкладинці). Епіграфом є слова:
“Вода – життя дає і забирає,
Вода – стихія, що не любить меж.
Нам помирати як її немає,
Як забагато – помирати теж.”
Презентація побудована з віршів, з якими була нагода ознайомитися усім присутнім. Поезія, яка декламувалась протягом заходу, не залишила нікого байдужим.
Кожен вірш, кожен рядок, кожне слово – це вже частина історії Херсонського краю. Маємо пам’ятати крізь що пройшли херсонці та сподіватися, що:
“Мир і спокій усі наші люди знайдуть,
Будуть весело жити дорослі і діти,
Перемозі над ворогом будем радіти
І Олешки садами у нас зацвітуть…
З руїн підніметься Україна,
Вежі кремлівські потьмяніють,
Підніме віти червона калина,
Поля херсонські зазеленіють!”
Переглянути відеозапис презентації, музичний виступ натхненника створення збірки Олени Маляренко та репортаж “Суспільне. Херсон” про цю подію можна за посиланням ТУТ
Бібліотека планує наступні події:
Презентація книги Ангеліни Вєтрової “Щоденник окупації”. Це історія херсонської бібліотекарки. Вона описувала події які відбувалися в період довгих місяців під контролем загарбників. Кожна сторінка – це щоденний ризик життям, заради того щоб донести світу правду про війну і окупацію. Родина Вєтрових вирішила перетворити “Щоденник окупації” на донат для ЗСУ. Весь прибуток від продажу книг піде на допомогу українським військовим. Буде організовано пряму трансляцію заходу. Книга з автографом авторки вже є в бібліотеці. Це вагомий внесок до її колекції.
Презентація збірки “Голоси: антологія військових письменників”. Херсон вже приймав військових письменників під час Форуму, який є спільним проєктом Львівської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Романа Іваничука та Благодійного фонду “Бібліотечна країна”. Збірку, в яку увійшли поетичні та прозові тексти, роздуми 30 учасників Всеукраїнського форуму військових письменників, що стали рефлексіями а часто і хронологією пекельних місяців 2022-2023 років, Херсонська Центральна бібліотека ім. Лесі Українки отримала в рамках участі в міжнародному проєкті “Мережевий бібліотечний шелтер”.
Цикл виставкових експозицій про херсонців, які не скорилися окупанту, не пішли на співпрацю і були вбиті, або закатовані. (Юрій Леонідович Карпатенко – український диригент, оркестровщик, баяніст. Головний диригент Херсонського музично-драматичного театру ім. М. Куліша. Розстріляний російськими окупантами під час окупації Херсонщини у 2022 році.)
“Нова воєнна реальність породила феномен нової літератури, що є не тільки рефлексією на ті чи інші події, а передусім реалістичним змалюванням боротьби українців за свій дім, землю, незалежність.” – зазначає Оксана Смєшко. – “Українсько-російська війна триває. Українці встигають не лише відбивати атаки ворога на фронті, а й писати книжки про російсько-українську війну. З’являються нові книги про війну, які були надруковані у 2022-2023 роках, та варті того, щоб прочитати їх зараз та перечитати після Перемоги. Планується проведення на регулярній основі презентації нових книг, отриманих бібліотекою по цій темі.”
Платформа “Херсонський спротив очима очевидців” працює за графіком роботи бібліотеки. Віртуальна версія доступна 24/7. Для якісного надання послуги ми постійно збираємо, зберігаємо та оцифровуємо матеріали колекції, а також наповнюємо віртуальну версію. Плануємо створення англомовної та мобільної версій віртуальної платформи, а також банера та логотипу. Серед запланованих заходів — презентації книг, зустрічі в рамках Форуму військових письменників, екскурсії та виставки.
Міжнародний проєкт “Бібліотека – місце сили!” реалізується ВГО Українська бібліотечна асоціація у партнерстві з Центральною бібліотекою міста Берлін за підтримки Європейського Союзу в межах програми House of Europe. Проєкт триває, попереду ще статті про послуги бібліотеки Конотопу та Макарова.
У час, коли війна змусила багатьох українців покинути свої домівки, залишила без необхідних побутових речей та робочих місць, Городнянська центральна бібліотека комунального закладу “Городнянська централізована бібліотечна система” Городнянської міської ради (Чернігівська область)відкриває нові можливості для мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб.
Створена тут “Територія Творчості” стала відповіддю на спільну проблему користувачів – відсутність швейної машинки вдома і можливості придбати її. Відвідувачі бібліотеки тепер мають можливість безкоштовно навчитися шиттю, оволодіти новими навичками та отримати підтримку в перекваліфікації. Ця ініціатива не лише сприяє вирішенню побутових потреб, але й сприяє психологічному розвантаженню, економії бюджету мешканців громади, а також, підтримує волонтерський рух та допомагає ЗСУ. Дізнайтеся, як швейний простір у бібліотеці Городні стає територією творчості та надією для користувачів.
Городнянська центральна бібліотека не перестає дивувати новими ініціативами. Після проходження циклу тренінгів з Дизайну мислення для бібліотекарів, в межах міжнародного проєкту “Бібліотека – місце сили!”, що реалізується ВГО Українська бібліотечна асоціація у партнерстві з Центральною бібліотекою міста Берлін за підтримки Європейського Союзу в межах програми House of Europe бібліотека вирішила організувати “Територію творчості” та допомогти мешканцям громади, особливо тим, хто через війну втратив роботу та важливі побутові речі. Ми поспілкувалися з працівниками бібліотеки, щоб дізнатися більше про їх нову послугу.
“Ми завжди прагнемо бути корисними нашій громаді,” – розповідає працівниця бібліотеки, бібліограф Юлія Коржавіна. “Зрозуміло, що через війну багато людей опинилися без домівок та необхідних речей. Опитавши нашу основну цільову аудиторію – жінок віком від 30 до 50 років, ми виявили, що однією з нагальних потреб є доступ до швейної машинки.”
Так народилася ідея створити в бібліотеці простір для шиття. Спершу були сумніви, чи буде ця послуга затребуваною. Однак після кількох консультацій із мешканцями, стало зрозуміло: швейний простір у бібліотеці – це те, що потрібно.
“Ми почали з прототипу (макету) послуги, а саме: створили візуалізацію майбутнього простору за допомогою підручних матеріалів. Відвідувачі були в захваті, але й вносили свої пропозиції. Ми дослухалися до них і внесли запропоновані зміни,” – ділиться бібліотекарка. Потім облаштували повноцінний простір з кількома швейними машинками, запросили професійну швачку – пані Галину, і провели перше пробне заняття.
Швейні машинки для бібліотеки були знайдені через жителів міста, які тимчасово віддали свої механічні машинки. Також була придбана нова електрична машинка. “Пані Галина приносила свою машинку на заняття, а ще двох професійних швачок залучили для проведення занять,” – зазначає пані Юлія Коржавіна.
Після реклами на вулицях міста та в соціальних мережах, з’явились нові користувачі! Мешканці хоч і дивувалися, але підтримували нову ініціативу. “Були й смішні ситуації,” – згадує Юлія. “Один відвідувач, побачивши швейні машинки, зауважив: “Це ж так логічно – швейна машинка у бібліотеці. А ви часом не плануєте відкрити тут СТО? Я був би вашим клієнтом.””
Послуга швидко стала популярною. Особливо перед Великодніми святами, коли господині прагнули прикрасити свої оселі. Попит на послугу зріс: хтось пришивав стрічку на нові тюлі, хтось підрублював штори, а хтось перешивав святковий одяг для членів родини.
“Ми пропонуємо безоплатну допомогу з дрібного ремонту одягу, професійні консультації, можливість навчитися основам шиття та рукоділлю,” – розповідає працівниця бібліотеки. “Наша територія творчості стає місцем, де люди можуть отримати нові знання та навички, які можуть стати вигідним хобі або навіть професією.”
Послуга є корисною не лише для цивільних, але й для допомоги ЗСУ. В бібліотеці працює Віра Володимирівна Меліна, яка, крім своєї основної роботи бібліотекаря, шиє та ремонтує одяг для військових.
“Пані Віра завжди готова допомогти нашим захисникам,” – розповідає Юлія Коржавіна. “Вона виконує ремонт одягу, робить латки та навіть шиє нові елементи військової форми.”
Ще одним активним волонтером є Валентина Тимошенко, працівниця місцевого будинку культури. Валентина не лише займається виготовленням костюмів для культурних заходів, але й шиє балаклави та бронежилети для фронту, використовуючи швейні машинки бібліотеки. Про її роботу з пошиття навіть писали в місцевій газеті.
“Пані Валентина надзвичайно талановита, її роботи знані по всій громаді,” – додає пані Юлія. “Вона працює з великим натхненням, створюючи необхідні речі для наших військових. За час війни пані Валентина пошила понад 1000 українських прапорів для відправки на фронт, що є свідченням її патріотизму та великої майстерності.”
Бібліотека планує вдосконалювати послугу, проводити майстер-класи та виставки з рукоділля, забезпечувати вільний доступ до обладнання.
“Територія Творчості” й надалі буде корисною та потрібною для жителів нашої громади,” – підсумовує Юлія Коржавіна.
Бібліотека Городні не планує зупинятися на досягнутому! Нещодавно тут з’явилася нова послуга – Шафа речей у бібліотеці. Цю ідею запозичили з бібліотеки Берліну, де бібліотекарі м.Городня-учасниці проєкту “Бібліотека – місце сили” побували взимку 2023 р. Послуга орієнтована, насамперед, на допомогу внутрішньо переміщеним особам, але також доступна для всіх жителів громади. Вона дозволяє взяти напрокат корисні побутові речі, яких часто бракує ВПО, наприклад, інструменти для ремонту, роботи в саду чи кухонне приладдя.
Проєкт “Бібліотека – місце сили!” триває. У наступних дописах ми розкажемо про послуги, які запровадили учасниці в Херсонській, Сумській та Київській областях.
Місто Балаклія, Ізюмського району Харківської області була під ворожою російською окупацією півроку – з лютого до серпня 2022 року. Багато сімей з регіону були змушені виїхати в інші міста та країни, рятуючись від війни. Діти, що залишилися чи повернулися у рідні міста після деокупації, змушені навчатись онлайн, втративши можливість бачитися з друзями та однолітками. Їм дуже не вистачає спілкування, живих зустрічей, активностей та розвиваючих занять.
Війна боляче вдарила по сфері культури Балаклійської громади: військові дії призвели до значних пошкоджень і втрат у місцевих закладах культури. На сьогодні з 20 бібліотек працюють лише дві: Балаклійська центральна бібліотека та Балаклійська центральна бібліотека для дітей. Під час окупації 12 приміщень сільських бібліотек пошкодили, 3 — зруйнували.
Розуміючи ці потреби, бібліотекарі Балаклійської центральної бібліотеки для дітей, після проходження навчання з Дизайн мислення у межах проєкту «Бібліотека – місце сили!», вирішили діяти і започаткували не одну, а одразу ДВІ нові послуги для своїх юних користувачів.
Далі пропонуємо пряму мову бібліотекарки про ці послуги, ідею виникнення, про те, як ідеї були адаптовані, реалізовані та про цікаві моменти й виклики, з якими стикалися на цьому шляху.
Розповідь бібліотекарки Ірини Гладкої:
“Все почалося з проєкту «Бібліотека – місце сили!», з тренінгів з Дизайн-мислення та з першої самостійної роботи – пошуку основного клієнта. Зібравшись командою, ми вирішили працювати з найбільш вразливою категорією клієнтів – дітьми віком від 6 до 10 років. Від початку повномасштабної війни та під час окупації міста більша частина користувачів Балаклійської центральної бібліотеки перестали відвідувати заклад: хтось виїхав, а хтось просто з міркувань безпеки уникає публічних місць. Повернути користувачів до бібліотеки – стало для нас одним із головних завдань.”
Команда бібліотекарів, учасниць проєкту, розробила питання для анкет-інтерв’ю і провела опитування серед дітей.
“Проаналізувавши результати, ми зрозуміли, що потрібно організувати в бібліотеці простір для зустрічей і спілкування дітей, проведення дозвілля серед друзів. Повернути дітям бібліотеку, але в оновленому, сучасному, інноваційному вигляді.
Наступним кроком було створення прототипу моделі послуги. Виникла ідея з вуликом і бджілками-трудівницями: вулик – це бібліотека, а бджілки – ми, бібліотекарки, які допомагають дітям пізнавати нове через книги, заходи та майстер-класи. Так з’явилась ідея креативного простіру “Веселі бджілки”.
“Проте цього було недостатньо. Віддалені міські та сільські філії зруйновані або не працюють, а їх клієнти також потребують уваги. Тоді з’явилася нова ідея – виїзної бібліотеки. Швидко з’явилася нова послуга під назвою «Бібліотека з рюкзачка» і співробітниці вирушили у перший виїзд до села Вербівка.”
“До виїзду готувалися ретельно, але спочатку було складно позбутися бібліотечних стереотипів. Зустріч відбулася з читацькими формулярами та нашими ідеями. Нібито все пройшло непогано, але… 100% контакту не відбулося.”
“Ми знову перезавантажилися, провели «мозковий штурм», і наступна зустріч з юними читачами у освітньому центрі «Вулик» на базі Балаклійського ліцею №5 вже була більш емоційною та позитивною.
Перші наші запитання після привітань були: «Чого б ви хотіли від наших зустрічей? Чим би ви хотіли займатися? Що ми маємо зробити, щоб наші зустрічі проходили весело, цікаво і з користю?». Лід розтанув, і ми були приємно здивовані – Дизайн мислення працює!”
“Так з’явився записничок бібліотекарки, ні – не так, бібліотечної Феї, яка вносить всі побажання і потреби користувачів у чарівну книжечку і відповідно їх виконує. Записничок тепер є невід’ємною частиною «Бібліотеки з рюкзачка» і постійно поповнюється новими записами.”
До виїздів у районні населені пункти команда готується дуже ретельно: підбирають нові книжки, перечитують їх, підбирають розмальовки, роблять заготовки для поробок, завантажують нові мультфільми та руханки на закуплений в межах проєкту “Бібліотека-місце сили” ноутбук. Бібліотекарі постійно намагаються бути в тренді! І їм це чудово вдається!
Невдовзі було створено власний логотип «Бібліотеки з рюкзачка». Завдяки навчальним тренінгам для бібліотекарів в межах проєкту “Бібліотека – місце сили!” співробітники бібліотеки навчилися знімати і монтувати відеоролики, провели рекламну кампанію на сторінці Facebook.
“Нова послуга працює, поповнюється новими ідеями, розвивається і головне – подобається користувачам! До послуги долучаються нові клієнти, і це дуже приємно! Найкраще, що ми можемо чути, прощаючись, це “До нових зустрічей!” І це справді круто!”
Плани на майбутнє та партнери
Ми бачимо, як важливо задовольняти потребу дітей у спілкуванні та проведенні дозвілля. Мріємо, щоб кожна дитина мала можливість весело та корисно проводити час, знайомлячись із новими книжками, беручи участь у захоплюючих книжкових пригодах, малюючи, створюючи поробки, граючи в настільні ігри та вікторини. Бібліотекарі Балаклії також організовують демонстрацію фільмів і мультфільмів, святкові заходи, активні ігри та руханки. Це не тільки цікаве проведення дозвілля, а й психологічна терапія під час війни.
Цільова аудиторія – діти віком від 6 до 10 років – отримують від послуг величезне задоволення. Дітям подобається все, що пропонують бібліотекарі, і це надихає рухатися далі.
Також учасниці проєкту отримали значну підтримку від шкільних бібліотекарів, вчителів, волонтерів з Тернопільщини. Так, колеги з Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки, Тернопільської обласної бібліотеки для дітей, Тернопільської міської централізованої бібліотечної системи та волонтерка Раїса Коляда з м. Тернопіль надіслали для проєкту дитячі книжки, журнали, комікси, розмальовки для юних читачів Балаклійщини. Тернопільська спеціалізована школа № 29 та Тернопільська ЗОШ № 30 надіслали іграшки, книги, розмальовки, канцтовари, тощо.
Бібліотекарі співпрацюють з Балаклійською міською військовою адміністрацією, яка для нової послуги надає транспортні засоби та сприяє висвітленню послуги на офіційних каналах та сайтах адміністрації. Також мають дружні взаємини із закладами освіти Балаклійської громади, освітнім центром «Вулик», Балаклійською дитячою музичною школою та літературною студією «Промінь».
Зараз до послуги «Бібліотека з рюкзачка» залучено 70 клієнтів, але в планах – залучити ще 200 до кінця 2024 року. Започаткована послуга дає змогу дітям розкривати свої таланти, самовиражатися, формувати естетичний смак та покращувати настрій.
Ми впевнені, що зусилля колег з Балаклійської центральної бібліотеки для дітей допоможуть повернути дітям радість дитинства, забезпечуючи їх можливістю весело та з користю проводити час, навіть у віддалених місцях Балаклійської громади і попри жахи війни мати яскраві враження та спогади дитинства.
В наступних дописах читайте про послуги інших бібліотек-учасниць міжнародного проекту “Бібліотека – місце сили!”
Нагадаємо, що проєкт реалізується ВГО Українська бібліотечна асоціація у партнерстві з Центральною бібліотекою міста Берлін за підтримки Європейського Союзу в межах програми House of Europe.
Всі ми переживаємо складний час через вторгнення російських військ на територію України. Внаслідок поранень зростає кількість ветеранів із порушеннями або повною втратою зору. Наші захисники та їх родини змушені пристосовуватись до нових реалій життя. Програма організована Громадською спілкою “Сучасний погляд” та Міжнародним благодійним фондом Олександра Терещенко “Життя після війни” спрямована на соціальну реабілітацію цієї вразливої групи, втілює комплексний підхід до підтримки та навчання. А свої реабілітаційні табори програма вже декілька разів проводила у місті Рівно, на базі Рівненської обласної наукової бібліотеки.
За участі пані Олесі Перепеченко, виконавчого директора ГО “Сучасний погляд”, та пана Петра Поліщука, бібліотекаря та тренера, ми розгорнемо дискусію про цей проект, а також про важливість інклюзії та підтримки людей з порушеннями зору.
Під час розмови з паном Петром, ми дізнаємося, як Рівненська обласна наукова бібліотека долучилася до цієї ініціативи, а також про інші послуги, доступні для людей із порушеннями зору у цій бібліотеці, де вже 20 років діє інтернет-клуб “Окуляр”.
Наша мета – надихнути українських бібліотекарів на інклюзивність та активну участь в подібних проектах.
Олеся Перепеченко, керівник громадської спілки для людей з порушеннями зору “Сучасний погляд” про Реабілітаційно-відновлювальний табір “Життя після війни має тривати”
Марія Лапшина: Розкажіть, будь ласка, як і коли виникла ідея проводити реабілітаційні табори для військових з проблемами зору на базі бібліотеки? Олеся Перепеченко: Ну, давайте я коротенько розповім про громадську спілку “Сучасний погляд”, яка працює з 2013 року. Нам вже більше 10 років. Коли почалася війна у 2014 році, ми почали видавати книжки шрифтом Брайля, патріотичні кнги, книжки для дітей. Ми безкоштовно розповсюджували книги серед бібліотек (в тому числі й у Рівному), започаткували всеукраїнський конкурс найкращих читачів рельєфно-крапковим шрифтом Брайля.
Потім вже в 2019 році ми почали займатися реабілітацією і організовувати саме реабілітаційні табори для ветеранів, які втратили зір на війні та членів їх родин.
Поступово це переросло в активну діяльність вже в 2022-2023 роках коли почалася повномасштабна війна і це призвело до того, що у нас стало, на жаль, дуже багато бенефіціарів. Тобто ветеранів, які втрачають зір на війні, стало дуже багато. Крім того, зараз до нас звертаються ті ветерани, які в 2015-2016 році отримали контузії і внаслідок цього вони зараз поступово втрачають зір.
Тому ця проблема є дуже масштабною й дуже глибокою. В подальшому я навіть боюсь говорити про ту величезну кількість людей, які втрачають зір саме внаслідок війни, внаслідок міно-вибухових дій, контузій, і так далі. Вже у 2023 році ми декілька проєктів реалізовували в Рівному. І як таку цікаву, корисну, зручну локацію використовували Рівненську обласну універсальну бібліотеку.
“Нічого подібного в Україні немає. Це виїзна реабілітація з комплексом тренінгів, індивідуальним та груповим підходами, залученням членів родини. Ми перший етап робили 18 днів, але було видно, що вони втомлюються. Тепер проводимо два тижні. І на 14-й день вони кажуть: “Ну, ще деньок”. І от на цьому моменті їх треба відпускати. Бо тоді вони їдуть додому і продовжують працювати там”, — пояснює Олеся.
Табори організовують завдяки меценатам Олександру Терещенку та Владиславу Єщенку, які так само втратили зір через російсько-українську війну. Місто Рівне цього разу обрали, оскільки воно невелике та зручне для навчань, каже Олеся: “Це не Київ, не Львів, але це місто, яке має тролейбуси та світлофори, що озвучуються, має плитку. Тобто ми з одного боку даємо ветеранам усе, а з іншого не перенавантажуємо інфраструктурою”.
Марія Лапшина: Які ж послуги на базі бібліотеки отримували військові? Як співробітники бібліотеки вам допомагали?
Олеся Перепеченко: Ми використовували певні приміщення бібліотеки, залучаючи своїх фахівців. У квітні 2023, коли ми проводили навчання, хлопці ходили до бібліотеки, ми працювали на комп’ютерах, тому що у бібліотеці є гарна база, стоять ноутбуки, адаптовані для людей з порушеннями зору, де налаштовані всі програми. Тому нам було зручно використовувати потрібну базу, але не возити її за собою. Ми спокійно використовували саме базу центру “Окуляр”. Потім у нас було декілька тренінгів, семінарів. Ми вивчали тактильну графіку на локаціях бібліотеки.
Бібліотека має матеріальну базу, різні навчальні матеріали: і карти, і різноманітні тактильні зображення, і різні рельєфні макети і т.д. Тому це було дуже нам корисно, що ми могли спокійно використовувати і надавати послуги в реабілітації наших ветеранів саме на базі бібліотеки.
Вже в листопаді 2023, коли у нас був другий етап табору, саме в місті Рівному, то додалися комп’ютерні курси, вивчення сенсорних гаджетів, масажний кабінет.
Нам дали безкоштовно в бібліотеці кабінети, ми привезли масажний стіл і навчали хлопців проводили курси з масажу, дивилися, чи є у них можливості в подальшому бути масажистами, реабілітологами для того, щоб у майбутньому влаштовувати своє життя в плані працевлаштування.
Марія Лапшина: Розкажіть, будь ласка, як взагалі відбувається навчання з користування гаджетами? Як гаджети адаптуються для людей, які погано бачать? Чи вами розроблені програми, чи вони світові якісь є?
Олеся Перепеченко: В гаджетах є спеціально влаштована програма екранного доступу Screen Reader. Це програма, яка читає з екрану. Якщо це для iOS, айфонів, це VoiceOver, якщо це для Android, це TalkBack, або є ще додатково ставляють китайську програму Joshua. Тобто всі ці програми допомагають незрячим працювати на сенсорних телефонах, планшетах і так далі. Програма встановлюється, налаштовується і поступово хлопці починають вчитися з нею працювати.
Треба вчити певні жести, тому що вони відрізняються від тих жестів, які використовують зрячі люди. Там є певні прийоми натискання кнопок і відкривання програм, певний алгоритм, який треба просто вивчити і засвоїти.
Тому тут є певна модель, певна методика навчання, але це не складно. Хлопці досить швидко її можуть вивчити, оволодіти нею.
Марія Лапшина: Скільки днів та скільки годин триває навчання? Чи багато потрібно часу, щоб навчитись користуватись цими додатками?
Олеся Перепеченко: За 2 тижні хлопці вже абсолютно нормально можуть використовувати різні додатки і телефонну книгу, набирати номери. Знаєте, таке щастя, коли ветеран перший раз після втрати зору самостійно набрав номер, подзвонив додому і каже «Мама, ну я ж сам тобі дзвоню». Мама каже «Ну так, да, нормально».
Для неї це немає такого великого значення. А для них це просто, ну наче я вже Еверест підкорив. Тому тут, звичайно, за 2 тижні наших реабілітаційних таборів досить багато хлопців вже можуть вивчити додатки і працювати на цих програмах.
Ще є озвучені програми, які допомагають в навігації. Також є перелік програм, які можуть використовувати незрячі люди. Вони є різні, трішечки відрізняються, є для iOS і Android. Але, в принципі, є такі, які можна встановити і на ту, і на ту операційну систему. І наші викладачі, і в тому числі Петро Степанович, навчають цьому наших хлопців, ветеранів.
Є програми розпізнання грошей. Є програми, які допомагають тобі, коли ти сам вдома, подзвонити волонтеру: от як програма Be My Eyes. Дзвониш комусь із волонтерів по відеозв’язку і людина тобі може все підказати. От, наприклад, я сама знаходжусь вдома. Мені треба прочитати, що це за ліки. Я можу набрати по Be My Eyes когось з волонтерів, хто в цей час може відповісти, показую ліки. Вони мені сказали, що це, і я розумію – підходить, чи не підходить.
Точно так же є програма SallyOnePlus, яка може читати тексти. Ти сфотографував текст, натиснув кнопку “Розпізнати”. Програма розпізнала і прочитала вголос. Це дуже спрощує життя, це дуже допомагає.
Тому, звичайно, на початку, коли у хлопців є хтось поруч, ну і там, мама є, дружина, вони їм в усьому допомагають. А потім, коли ти розумієш, що ти можеш це зробити самостійно, і не треба нікого чекати, просити і так далі, то, звичайно, це набагато легше. Саме психологічно легше.
Ну і на комп’ютері те ж саме. Є програми, які також встановлюються на комп’ютер. Є американська програма JABS. Вона досить дорога, але є у нас аналог української безкоштовної програми NVDA, яку всі наші незрячі встановлюють на комп’ютер і таким чином користуються комп’ютером.
Є сайти та додатки недоступні для скрінрідера. Коли при програмуванні ярлики чи картинки намальовані, але не підписані, в таких випадках є проблеми з читанням. Але це вже питання до інформаційної доступності і до тих програмістів, які пишуть програми недоступні для людей з порушеннями зору.
Марі Лапшина: Розкажіть, будь ласка, а як ви дізнались про Рівненську бібліотеку, як ви познайомились? І про центр “Окуляр” – як цей конект відбувся і коли?
Олеся Перепеченко: Мені здається, з паном Петром ми знайомі ще з 2011 року, тому що він займається громадською діяльністю в Рівному, я займаюся громадською діяльністю в Києві, я маю порушення зору, пан Петро має порушення зору. І такі активні люди завжди на виду. Ми раніше навіть були в одній організації “Генерація успішної дії”, потім ми створили “Сучасний погляд”. Зараз і пан Петро в “Сучасному погляді” одночасно, і колега з Рівного, пані Ніна Асєєва, тому тут такий коннект відбувся вже дуже давно.
Мене часто питають, чому ви вибираєте Рівне (в Рівному було три реабілітації вже), чому саме це місто, цей регіон? Я відповідаю: воно доступне. Тому що пані Ніна працює в Рівненському регіональному центрі “Інваспорт”, ми спокійно можемо з нашими хлопцями використовувати їх базу, їх тренажерну залу, для того, щоб підтримувати хлопців у гарній фізичній формі. Тому ми знімаємо собі або готель, або якийсь реабілітаційний центр в Рівненській області і спокійно таким чином їздимо на локації, або ходимо і в “Інваспорт”, і в бібліотеку.
От у листопаді взагалі у нас був такий дуже шикарний проєкт в Рівному, коли ми жили в центрі міста, в готелі «Україна». І хлопці, для того, щоб навчитись орієнтуватись самостійно у місті, мали завдання самостійно прийти з готелю до бібліотеки, де у них було заняття з комп’ютерної грамотності. Вони йшли в бібліотеку, в центр «Окуляр» вивчати комп’ютер. Але для того, щоб туди дійти, їм треба з тростинами пройтись по місту, проїхати тролейбусом і так далі. Така повністю практична робота. Вони зранку виходили і йшли в бібліотеку. Оці 30-40 хвилин, поки вони туди добираються, це у них уже заняття з орієнтування у просторі. Потім вони 2-3 години працюють у бібліотеці і на обід повертаються самостійно до готелю. Потім після обіду знову йдуть в тренажерну залу. А це в іншому напрямку.
Тобто, було у них одночасно дуже багато практики для того, щоб бути в місті, для того, щоб і самим соціалізуватись, і місто соціалізувати, до того, що є багато незрячих людей і треба вміти до них підійти, запропонувати свою допомогу і так далі.
Марія Лапшина: Як запропонувати людині з порушеннями зору допомогу, таким чином, щоб це було доречно, щоб це було негативно сприйнято нею?
Олеся Перепеченко: Треба підійти до людини, привітатись і спитати: «чи вам потрібна допомога?» Або «може вас кудись провести?» Якщо на вулиці дуже шумно, то можна, підходячи, обережно доторкнутись до людини, але тільки до тильної сторони її долоні, своєю долонею. Не потрібно хапати, смикати, торкатися до плеча, тягнути. Бо в мене був випадок, коли мене взагалі за пальто ззаду за комір взяли і кажуть: «Ні, тобі не туди!». Так не слід робити. Підійшли, привітались, запропонували допомогу, все. Якщо мені треба, я скажу «так», якщо мені не треба, я скажу «ні». Якщо я сказала «ні», не треба наполягати. Але якщо бачите небезпеку, скажіть, що наприклад, “Попереду стоїть на тротуарі автомобіль. Будьте уважні”.
Петро Поліщук, бібліотекар Рівненської обласної наукової бібліотеки, тренер-консультант інтернет-центру «Окуляр», керівник відокремленого підрозділу ВГО людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» у Рівненській області.
Марія Лапшина: пане Петро, розкажіть, будь ласка, як зі сторони Рівненської обласної наукової бібліотеки було організовано навчання ветеранів в межах проєкту?
Петро Поліщук: Тут слід розказати, що бібліотека вже давно працює з людьми, які мають інвалідність, а особливо з людьми, які мають порушення зору та незрячими. Інтернет-центр «Окуляр» відкрився ще 2004 році у нашій Рівненській бібліотеці, за підтримки посольства США в Україні.
Чому мені дійсно близька ця тема, бо сам маю інвалідність по зору, навчався в спеціалізованій школі для дітей з порушеннями зору. На даний момент в мої обов’язки, як провідного бібліотекаря, входить навчати людей працювати на комп’ютері, смартфоні з програмами екранного доступу, скрін рідерами. І до повномасштаного вторгненні, і зараз ми проводимо багато заходів: окрім користування гаджетами, друкуємо також для незрячих на 3D-принтері, проводимо різні конференції, круглі столи, вебінари, але вже це не тільки для людей з порушеннями зору, чи незрячих, а взагалі для людей з інвалідністю, дітей з інвалідністю. Ми видали дві книжки універсального дизайну: “Торкнутися слова – це можливо”, і “Маленький круасан у великому світі”.
Ми намагаємося все робити універсального дизайну, інклюзивне, щоб діткам (ми перш з дітей починали більше, бо війни тоді ще не було), які навчаються в інклюзії, було цікаво.
Записуємо аудиокниги. Ну, можна багато чого перераховувати… А потім, на жаль, почалась війна.
Марія Лапшина: А скажіть, центр Окуляр, це фізично відокремлена кімната чи підрозділ в бібліотеці, які робочі дні, чим займається щодня саме Окуляр?
Петро Поліщук: У бібліотеці є відділ соціокультурної діяльності, в ньому працює разом зі мною 5 співробітників. Серед наших обов’язків – заходи для людей похилого віку та людей з інвалідністю. Інтернет-центр Окуляр знаходиться в тренінговому центрі, комп’ютерному, там у нас навчаються працювати на комп’ютерах люди поважного віку.
По технічному оснащенню: Інтернет-центр на даний момент має три комп’ютери, є брайлівський дисплей, комп’ютери не скажу, що нові, бо дійсно не оновлювалися.. Також Окуляр має аудіо-студію (виграли грант з Канади). Ну, я не скажу, що вона там вже супер така, як, наприклад, на радіостанціях, але ми її трошки звуко-ізолювали, купили ноутбук хороший, купили звукову карту, мікрофон, і в цій студії автори начитують власні твори а ми створюємо аудіокниги, якими користуються, в тому числі, люди з порушеннями зору.
Марія Лапшина: Я трошки вас перебила, ми дійшли до того, що, на жаль, почалась війна. Що змінилось з початком війни? Розкажіть трішки про воєнний час і про цю серію реабілітаційних таборів.
Петро Поліщук: Як пані Олеся вже розповідала, що реабілітації у громадській організації Сучасний погляд почали проводити з 2019 року. Я також вхожу в цю організацію. Якщо взяти по нашій бібліотеці, безпосередньо, то ці реабілітаційні табори в нас почалися у 23-му році. Вони вже були в Україні, але раніше проходили то в Карпатах, то ще в якихось містах, а в Рівненській області в 2023-му, перший табір, це був в квітні, рік тому.
Перші заняття для ветеранів були в Карпатах: там, де немає машин, де хлопці вчилися орієнтуватися, наприклад, по вулиці, по приміщенню, а в Рівне вони вже приїхали на два тижні, щоб безпосередньо от в цьому шумі повчитися, у великому місті.
Бібліотека спочатку надавала приміщення Інтернет-центру Окуляр, а восени, в листопаді, військових було значно більше, то ми вже не тільки Окуляр брали, а брали безпосередньо сам комп’ютерний тренінговий центр. Ну, я там поставив програми на комп’ютер і бійці вчилися працювати.
Марія Лапшина: Тобто у вас вже було декілька таких реабілітаційних таборів на базі бібліотеки?
Петро Поліщук: Так, це було в квітні та в листопаді 2023-го, а ще в нас ще був третій табір, ми жили в Олександрії недалеко від Рівного буквально 20 кілометрів, але тоді я вже виїжджав безпосередньо туди, в Олександрію, працював з ветеранами в тому реабілітаційному центрі, а вже вони не їздили в бібліотеку, але пізніше вони просто їздили вже в місто Рівне орієнтуватися, буквально останніх п’ять днів табору.
Марія Лапшина: Неймовірну роботу ви робите! Дякую вам за це. А що хлопці розказують, військові, які там можуть бути історії, які їхні відгуки, як вони реагують на таку можливість, на цю послугу, на вашу допомогу?
Петро Поліщук: Хлопці гарно реагують на це. Вони зазвичай проходять такий шлях: одразу після поранення у госпіталі їм рятують життя. І лише коли минає загроза життю воїна починають звертати увагу на зір. І за ті декілька місяців, що людина в госпіталі бореться за життя – зір дуже погіршується. Такий підхід був раніше.
Тепер лікарі по-іншому роблять вже, вони, рятують життя, і якщо бачать, що немає загрози життю, то вони тоді направляють, наприклад, до Окуліста, більшість в Одесу, в Інститут очних хвороб та тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України і тоді вже пробують врятувати зір, якщо можна.
І от після госпіталів, офтальмологічних центрів людина йде додому, до сім’ї, якщо є сім’я, якщо немає сім’ї, то взагалі тоді не знає, що робити, почувається безпорадно.
В цей момент якраз і треба реабілітація, щоб витягнути військового вже з психологічної ями. Бо саме головне, щоб вони зрозуміли, що, наприклад, якщо вже немає зору, то вони можуть пристосовуватися до цього стану.
Важливо, щоб вони усвідомили, що це їм потрібно, і тоді вони вже дійсно, коли зустрічають таких самих людей, як вони, тих самих військових, вони спілкуються, вони починають грати, наприклад, шашки, шахи, доміно, чи там карти(можна нписи на гральних картах шрифтом Брайля позначити і грати). Ну, я маю на увазі вже такі дрібнички, так, що можна чимось займатися. Є фільми з Тифлокоментарем з аудіо описом на Мегого.
Чи ті самі аудіокниги, ну, може, хтось і слухав раніше, бо ж не тільки аудіо книги слухають, незрячі. Показати, що з цим можна жити, що ти можеш зробити той самий бутерброд, заварити чай, налити воду, підпалити газ. Це не діти, зрозуміло, ми їх не вчимо з нуля, ми допомагаємо призвичаїтись до нових умов життя. Здобути самостійність.
Марія Лапшина: При бібліотеках раніше проводилося таке навчання? Чи ви перші-єдині? Чи десь ще таке є подібне?
Петро Поліщук: Ми не чули, щоб при бібліотеках України робили подібне. Якщо це робиться, то при реабілітаційному центрі якомусь, або при відділеннях в лікарні. При бібліотеках не чув. Ну, я думаю, що ми чули б, якби воно було, бо ж спілкуємося з усіма областями і з військовими.
Марія Лапшина: Мені здається, що це для бібліотеки дуже крута ініціатива, тому що ті військові вже по госпіталях і по всяких лікарських закладах набулися, а бібліотека вона все-таки якось не настільки пов’язана з медициною, з усім лікарським запахом, до людей ближче, до нормального життя якогось повсякденного.
Петро Поліщук: Дійсно, атмосфера в бібліотеці приємніша, ніж в лікарні, бо в лікарні ти відразу відчуваєш, що ти лікуєшся. Ти пацієнт. А тут ти навчаєшся. Як в нормальному житті.
Марія Лапшина: Скажіть, будь ласка, як бібліотеку зробити більш зручною, комфортною для людей з порушеннями зору? Як бібліотеки можуть бути корисними для цієї категорії користувачів?
Петро Поліщук: Важливим є наявність у бібліотеці аудіокниг. Для молодих людей це знайома опція і вони можуть самостійно забезпечувати себе аудіокнигами, самі їх шукати, читати. Але є люди, які втрачають зір в похилому віці, і вони самостійно не дуже можуть володіти цими сучасними технологіями.
Користуються популярністю і різні цікаві та повчальні зустрічі із залученням дітей з інвалідністю. У нас роблять, якщо для дітей з інвалідністю, то збирають окремо всіх дітей з інвалідністю і роблять тільки для них заходи, окремо від решти дітей. Але це ж не інклюзія! Потрібно робити заходи толерантності для всіх дітей, аби не було цієї нерівності.
Марія Лапшина: Як зробити приміщення бібліотеки більш адаптованим для людей з порушеннями зору?
Петро Поліщук: Якщо у бібліотеці є сходи, то перша і остання сходинка мають бути марковані. Це для людей, які мають знижений зір, слабозорі люди.
Також на поверхах мають бути марковані поручні, де можна прочитати, який поверх. Наприклад, якщо навіть два поверхи, то перший і другий обов’язково маркуються. Стосовно напрямків в приміщеннях, тут треба дивитися, якщо немає інших орієнтирів, то скеровуючим, наприклад, може бути той же самий килим, який лежить на підлозі, і він веде до сходів, скажімо.
Марія Лапшина: Скажіть, будь ласка, коли війна почалась, коли тривоги, бомбосховище, вимкнення електроенергії, які виникають, складності у людей з порушеннями зору? Як можуть оточуючі, бібліотекарі, суспільство допомогти, які є програми, що можуть сповіщати про небезпеку?
Петро Поліщук: Це дуже страшно. Я вам скажу, що навіть зараз ветерани, які в Харкові живуть, кажуть, що на передовій, коли ти зрячий, не так страшно було, як зараз в Харкові, коли ти не бачиш. Звісно, коли десь вибухає, ти не розумієш, в якому напрямку бігти, де є безпечно. Це дуже складна ситуація. Допомога, якщо, наприклад, знаходяться незрячі люди в той час в бібліотеці чи ще десь, це саме організована евакуація в укриття, яка супроводжується голосом: «Всі зібрались, пройшли, йдемо в укриття. Почалася тривога!» Тільки таким чином.
Марія Лапшина: Останнє питання до пані Олесі: як ваша діяльність, оці всі проекти фінансуються? Це як благодійна організація, це якісь внески?
Олеся Перепеченко: Спонсорські кошти. Ми шукаємо благодійників. Проєкт «Життя після війни» для ветеранів – це проєкт, який започаткували ми з паном Олександром Терещенко. Це кіборг, який захищав Донецький аеропорт і втратив там дві руки і око. Він започаткував Міжнародний благодійний фонд, зараз в Литву переїхав, там живе, працює і збирає кошти. І Олександр фінансує проведення таких таборів для наших ветеранів. Підтримати проєкт та прочитати докладно – можна тут: https://otereshchenko.com/uk/project/zhyttya-pislya-vijny/
Україна зараз переживає складні випробування. За 10 років війни та вже два роки повномасштабного вторгнення росії, багато людей були змушені залишити свої домівки, шукаючи притулку в інших країнах або регіонах України, віддалених від прифронтової зони. Ця надзвичайна ситуація потребує підтримки та сприяння в адаптації для тих, хто втратив свої рідні місця.
Бібліотеки відіграють ключову роль у наданні підтримки біженцям. Вони стають не лише місцем доступу до інформації, але й центрами, де зберігаються спогади про мирний час та рідні міста. Спираючись на післявоєнний досвід бібліотек інших країн, а саме використовуючи приклад бібліотеки для біженців у Берліні, ми розглянемо які українські бібліотеки можуть використовувати або вже використовують для підтримки вимушено переселених людей з постраждалих регіонів.
Бібліотеки, як центри підтримки вимушених переселенців
За час війни із росією, українські бібліотеки перетворилися на консультативні центри для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), де останнім надається допомога та інформація про роботу різноманітних установ, правові питання, та розподіл гуманітарної допомоги. Тут можна отримати допомогу у вирішенні питань, пов’язаних із переїздом, отриманням документів та інші аспекти побуту у новому місці.
Проте, роль бібліотек у підтримці переселенців не обмежується лише розподілом гуманітарної допомоги. Вони стають майданчиками для спілкування, розвитку, та відпочинку. У бібліотеках люди можуть не лише отримати необхідну інформацію, але й знайти підтримку, затишок, та можливість відновити сили після важких потрясінь, а також зустріти земляків, які так само виїхали з території воєнних дій.
Українські бібліотеки під час війни стали місцем, де глибоко розуміють потреби та емоційний стан своїх користувачів. Роль бібліотек у підтримці та відновленні тих, хто постраждав від війни, є невід’ємною складовою сучасної української культурної та соціальної парадигми.
Послуги, які надають сучасні українські бібліотеки для ВПО:
Коворкінги та цифрові хаби: бібліотеки перетворюються на сучасні коворкінги та цифрові хаби, що забезпечують доступ до інтернету, техніки та надають підтримку у розвитку бізнесу й особистісного зростання.
“Коворкінг для ВПО” у Науковій бібліотеці Ужгородського національного університету
Мовні курси: проведення безкоштовних курсів з вдосконалення української та вивчення іноземних мов для внутрішньо переміщених осіб, сприяють їх інтеграції та спілкуванню в новому середовищі та розширюють можливості пошуків роботи.
Юридичні консультації: безоплатна допомога юридичних консультантів, що дає можливість людям зрозуміти їх права та отримати необхідну допомогу.
Психологічна підтримка: безкоштовні гарячі лінії та консультації психологів-волонтерів, які надають підтримку та допомагають подолати стресові ситуації.
Психологічні воркшопи “Відновлення та стійкість” в обласній бібліотеці для юнацтва у Житомирі
Арттерапія: проведення занять з мистецтва, що допомагає виявити творчі здібності та відновити психологічний стан.
Проєкт “Відкритий Простір Однодумців”, Бібліотека «ЛІТтера» ім. Василя Земляка в Житомирі
Креативні гуртки і клуби по інтересах: організація різноманітних гуртків та клубів, де люди можуть зустрічатися за спільними інтересами та розвивати свої навички.
Шаховий турнір “Нескорені” у Кропивницькому в обласній науковій бібліотеці імені Чижевського
Заняття з тактичної медицини: проведення тренінгів з тактичної медицини, що навчають людей надавати допомогу в критичних ситуаціях.
Заняття з тактичної медицини “Знання рятують життя” у Житомирській обласній юнацькій бібліотеці
Екскурсії вашим містом: тури для ВПО, які б поєднували історичні довідки про місто з практичними маршрутами найбільш затребуваних локацій (школи, лікарні, продовольчі магазини і т.п.)
Гуртування для збереження традицій, пам’яті про малу батьківщину: організація заходів та проектів, спрямованих на збереження традицій, культурної спадщини та пам’яті про малу батьківщину.
На останньому пункті хотілося би зупинитися більш детально, на прикладі історії повоєнної Німеччини. Після побудови Стіни там була створена організація Deutschlandhaus, яка стала однією з перших точок контакту для біженців з НДР. При ній працювала і бібліотека. Регіональні групи Асоціації вигнанців знаходились в цій будівлі до 1999 року. Зараз там розміщується Документаційний центр та музейна експозиція «Втеча, вигнання, примирення» https://www.facebook.com/flverver
Роль бібліотек у післявоєнній Німеччині: місця єднання громад
У період після Другої світової війни, коли багато німців були депортовані зі своїх рідних територій, бібліотека при Deutschlandhaus стала центром спільнот, що об’єднували переселенців (депортованих німців) та надавали їм необхідну підтримку.
Звісно, контекст тої війни був зовсім інший, ніж в нашій країні. Тогочасна Германія була країною-агресором, яка зазнала поразки, і її території були поділені між країнами-переможцями Другої світової. Але люди (здебільшого жінки, діти, пенсіонери) також були вимушені покинути все минуле життя, і захопивши лише 2 валізи, опинялися в незнайомому місті.
Ірина Фрідель, українка, яка працювала у такій бібліотеці в 90-х роках ХХ століття, розповідає про свою роботу. Центр Deutschlandhaus, в якому вона працювала, став місцем зустрічей для депортованих німців, які шукали своїх земляків та підтримку серед інших вигнанців, які пережили подібні випробування. Бібліотека не лише надавала інформаційну підтримку, а й організовувала лекції, фільми та виставки, що створювали атмосферу спільності.
У бібліотеці працювали гуртки, де мешканці певних регіонів могли зустрічатися, ділитися спільними спогадами та займатися різноманітним рукоділлям. Також, коли це стало можливим, організовувались екскурсії в рідні міста, щоб допомогти людям відновити зв’язки зі своїми колишніми місцями проживання.
В бібліотеці, крім літератури регіональних авторів та книжок про ці регіони, були зібрання офіційних документів громад. Там була журнали реєстрації проживаючих (хто коли народився, де проживав, з ким одружився, або помер) – це допомагало людям знайти своїх рідних чи знайомих: коли вони були не впевнені, не знали, або забули прізвище чи ім’я, то це можна було встановити, наприклад, за адресою. Ще було зібрання фотографій та мап місцевості того часу..
Були випадки, коли за допомогою мап міст та телефонних книг бібліотекарі допомагали людям розшукати їх родичів чи знайомих.
Роль бібліотек у післявоєнній Німеччині була важливою для об’єднання та відновлення спільнот, а також практичною підтримкою для людей, які потребували допомоги на нових для них територіях.
Шість ідей послуг для гуртування переселенців:
На основі вище сказаного, пропонуємо ідеї послуг, які бібліотеки можуть надавати внутрішньо-переміщеним мешканцям для збереження пам’яті, історії та культурної спадщини їх регіонів:
Краєзнавчі клуби та гуртки: при бібліотеці можна організувати краєзнавчі клуби, де внутрішньо-переміщені мешканці зможуть ділитися своїми спогадами, знаннями про рідний регіон, розповідати легенди та історії, а також розповідати про діалект, традиції та культурні особливості своєї землі.
Цифрові архіви та ресурси: при бібліотеці можна створити цифрові архіви з фотографіями, документами, картами та іншими матеріалами, що відображають історію та культуру рідного регіону переміщених осіб. Це дозволить зберегти цінну інформацію та надати доступ до неї майбутнім поколінням.
Музейні експозиції: у своїх приміщеннях бібліотеки можуть організовувати виставки, на яких внутрішньо-переміщені особи зможуть показати артефакти, що мають історичну або культурну цінність для їх регіону. Це можуть бути різноманітні предмети, виготовлені місцевими майстрами, архівні фотографії та інше.
Творчі майстерні та культурні заходи: бібліотеки можуть проводити творчі майстерні, де внутрішньо-переміщені мешканці матимуть можливість виготовляти ремісничі вироби або творити мистецькі твори, що відображають їх культуру та традиції. Також важливо проводити культурні заходи, які дозволять людям зберігати та передавати свою культурну спадщину через музику, танці, кулінарію тощо.
Генеалогічні та історичні дослідження: співробітники бібліотек можуть допомагати внутрішньо-переміщеним мешканцям проводити генеалогічні та історичні дослідження щодо їхніх сімей та родинних зв’язків, а також фіксувати історичні факти початку повномасштабної війни різних регіонів, записуючи інтерв’ю з очевидцями. Як приклад портал “Голоси мирних”, де зібрані свідчення про жахи повномасштабного вторгнення росії в Україну від очевидців з окупованих міст.
Відеоекскурсії: в бібліотеках можна організовувати відеоекскурсії для внутрішньо-переміщених мешканців, показуючи віртуальні тури по їх рідним містам та селам до та після війни. Проєкт 360war.in.ua є прикладом такої ініціативи: тут зібрані віртуальні карти зі супутника зруйнованих міст, щоб нагадати про страшні наслідки війни і підготуватися до відбудови міст після Перемоги України.
Можливо ви вже проводите заходи на підтримку вимушених переселенців? Діліться досвідом у коментарях!
Розмірковуєте над впровадженням нових бібліотечних послуг, але не знаєте – з чого почати? Рекомендація – просто почніть. Цікавитися, читати, питати поради, надихатись історіями колег.
Для натхнення даруємо вам Інтерв’ю з Ольгою Конасовою, Директоркою Львівської обласної бібліотеки для дітей (ЛОБД або Леотека) про проєкт інформаційно-психологічної безпеки дітей та підлітків, які опинилися у Львові внаслідок воєнних дій «П’ята стихія». За цей проєкт бібліотека отримала престижну бібліотечну премію EIFL (Electronic Information for Libraries). Це такий собі бібліотечний Оскар, який Леотека отримує вже вдруге!
Працівники ЛОБД – круті. Сучасні, просунуті, жваві, невтомні. А ще вони залюбки та щедро діляться знаннями і лайфхаками, завжди щиро запрошують у гості.
Марія Лапшина: “Як давно і кому прийшла в голову ідея створити проєкт «П’ята стихія»? Звідки ця ідея з’явилась?”
Ольга Конасова: “Взагалі цей проєкт ми писали під грант. А цей грант ми отримали завдяки Програмі малих грантів посольства США для випускників американських програм обміну для бібліотекарів. Серед випускників, власне, Лариса Лугова, колишня директорка, а тепер заступник ЛОБД. Вона є випускником програми, тому ми могли взяти участь в Гранті.
Почали працювати над проєктом «П’ята стихія» ще в 2022 році, зараз він в межах гранту вже завершений, але ми продовжуємо самостійно працювати над ним і досі.
Виникла ідея ще з початку війни, весна 2022 року. Тоді ми, як і більшість бібліотек, почали працювати як волонтерський центр, який надавав інформаційні послуги. До нас звернулося дуже багато людей (іноді ми дивувались, звідки вони нас знаходять), багато було переселенців, які прямо з потягів приходили до бібліотеки і ми власне їм надавали інформаційні консультації, тому що люди були розгублені, вони не знали, що їм робити. Ми надавали інформацію, куди цих людей можна направити і як їм можна допомогти, де вони можуть знайти фінансову допомогу, житло, в яку школу можна влаштувати дитину.
З набуттям великого досвіду спілкування з переселенцями, ми з’ясували, що багато з них є інформаційно дезорієнтованими. Багато людей (особливо ті, хто знаходилися певний час під окупацією) не мали доступу до різних українських медіа каналів. Найбільше це стосувалося дітей, сім’ї яких приїхали зі сходу України, які найбільше постраждали.
Тому, коли з’явилася можливість написати Грант, ми власне прагнули реалізувати такий, що стосувався б саме медіа-грамотності для дітей (оскільки ми – бібліотека для дітей і це саме наш напрямок). З цього все і розпочалося.
Марія Лапшина: “Чому така назва проєкту «П’ята стихія»?”
Ольга Конасова: “Така назва бере свій початок ще з грецької міфології, як ми знаємо є 4 стихії: земля, вода, повітря, вогонь. Але є ще п’ята стихія – ефір. У нашому світі ефір – це інформаційний простір, в якому зараз йде війна. Використовувати цифрові технології, критично мислити та оцінювати інформацію, протистояти фейкам – це означає знайти правильний спосіб орієнтуватися у п’ятій стихії.”
Марія Лапшина: “А хто придумав назву?”
Ольга Конасова: “Придумала назву проєктний менеджер нашої бібліотеки Кремньова Олена Юріївна. Я ж на той час, як завідувачка відділом інформаційних технологій, розробляла вже саму програму: що ми будемо проводити, як це буде відбуватися, хто буде проводити заняття – я шукала певних партнерів, які нам допомагали.”
Марія Лапшина: “Про що і для кого цей проєкт?”
Ольга Конасова: “Після того, як ми написали грантову заявку, придумали програму, ми вже почали активно працювати над проєктом.
Основні завдання проєкту – це адаптувати дітей до життя в нових умовах, подолання інформаційної нерівності, виховання у діток інформаційної грамотності та критичного мислення.
Учасниками проєкту були діти з вимушено-переселених сімей та діти зі Львова. Ми не розподіляємо учасників, на тих, хто переїхав і місцевих діток, навпаки – це дуже добре, що з метою інтеграції в нове середовище всі діти проходили навчання разом. Приїжджали дуже різні діти, комусь було простіше пристосуватися до нових умов, комусь важче. Якщо молодші, досить швидко адаптувалися, то старшим було навпаки – складніше.
Учні в нас проходили навчання в 2 категоріях: це діти 8-10 років і підлітки від 11 до 17 років. Крім того, в своїх вікових групах діти були поділені на групи, відповідно від рівня знань.”
Марія Лапшина: “Розкажіть, будь-ласка коротко, покроково, від моменту коли прийшла ідея до реалізації – алгоритм дій – пошуки викладачів, чому такі вікові групи?”
Ольга Конасова: “З нашого досвіду дітям молодше 7-8 років ще важко сприймати цю інформацію. Звідси такий розподіл. Поділ на дві вікові групи: бо викладаючи інформаційну грамотність ти не можеш давати одну і ту ж інформацію дітям 8 років і підліткам, адже крім медіа-грамотності ми викладали основи програмування, прагнули стерти ту межу між дітьми, які продовжували навчатись у відносно безпечному Львові і тих, хто був змушений припинити навчання в місцях,наближених до фронту.
Де ми брали викладачів? У нас працюють дуже розумні бібліотекарі, які вміють писати код і програмувати, тому проблем з викладачами у не було. Крім цього наша бібліотека тісно співпрацює з волонтерською мережею Code Club Україна, я є його координатором, і от власне завдяки Код-клабу і цій волонтерській мережі ми маємо багато знайомих і багато волонтерів з ІТ-сфери. Наприклад скретч, 3D моделювання ми можемо проводити як бібліотекарі, але вже якусь Java і JavaScript бібліотекарю осилити складно (і власне такої потреби в нас немає), ми не можемо таке викладати, адже щоб продукт (послуга) був якісний – повинен бути професійний викладач.”
Марія Лапшина: “Чи охоче та активно відгукувались волонтери-викладачі? Як ви їх мотивували до такої співпраці?”
Ольга Конасова: “У нас щороку, тричі на рік, проходить набір на курси програмування для дітей та підлітків. І ви знаєте, як я знаходжу викладачів для цих курсів? Я просто пишу оголошення у Фейсбуці, шукаю волонтерів і вони відгукуються. Я не кажу, що це багато – це може бути один-двоє викладачів, а вже потім я шукаю студентів старших курсів комп’ютерних наук, які можуть бути менторами і ділитися своїми знаннями.
Так вийшло і з цим проєктом – ми це робимо на постійній основі для дітей, а от в 2022 році ми це робили в межах проєкту «П’ята стихія», з тими визначеними курсами, які були заплановані в рамках цього проєкту.”
Марія Лапшина: “Звучить дуже просто та логічно. Мені здається, що головна проблема працівників бібліотек це страх почати щось нове, через брак знань: де шукати менторів, де взяти гроші і т.д.”
Ольга Конасова: “Ну так, якби ми були в цій галузі початківцями, можливо ми б теж боялися і не знали де взяти людей в команду проєкту. Але ми працюємо з програмуванням і з навчальними курсами вже багато років, проводимо їх у бібліотеці. Навчальні курси у нас є різні – від програмування для найменших (з 5 років) до написання сайтів на JavaScript і Python і т.д. для дітей 17 років. Тому цей процес в нас йде нон-стоп і проблем не виникало. Це для нас – звична справа.
Ми трошки розширили свою програму, додали туди інші курси, які були потрібні саме тим дітям, які переїхали з інших регіонів до Львова. Адже в нас було не тільки навчання з програмування.
Заняття в нас йшли двома наборами – у 2022 році та в 2023 році.”
Марія Лапшина: “А скільки тривав один курс? Скільки було передбачено занять?”
Ольга Конасова: “Різна кількість занять, залежно від програми та вікової групи. Для дітей молодшого віку це було до 10 занять, для дітей старшого віку на програмах Java і JavaScript – до 12-14 занять, в залежності від групи, від рівня знань дітей, тому що діти різні. Тому ми завжди дивимось, скільки уроків буде потрібно для вивчення певного матеріалу. Заняття проходили 1 раз на тиждень, орієнтовно курс тривав десь до трьох місяців. Тобто перший набір ми почали на початку жовтня, здається 5 числа і в грудні діти завершили навчальні курси. Протягом тижня йшло декілька занять, крім програмування паралельно йшли заняття з психологом, також раз на місяць був ІТ-лекторій онлайн, що дало можливість залучати не тільки тих дітей, які знаходяться у Львові, а й учнів з інших міст до занять. Ті лекції були більш профорієнтаційні, ми запрошували в більшості людей з ІТ-сфери, які могли щось цікаве дітям розповісти про професії в ІТ, як потрапити в ІТ і т.д. Це були не просто лекції, це були практичні заняття: діти вчилися створювати чат-боти і т.д.”
Марія Лапшина: “А скільки в офлайнових групах одночасно могло займатися дітей?”
Ольга Конасова: “В групах до 10 дітей. На нестачу сучасних комп’ютерів наша бібліотека не страждає, у нас є хороший інтернет-центр, є своя студія Лев-ІТ. Комп’ютерів у нас є як мінімум 10 в окремій залі для користувачів, на яких можна займатися. Приїжджайте в гості до Львова, ми проведемо вам екскурсію і все покажемо!”
Марія Лапшина: “Розкажіть трішки детальніше про психологічну підтримку дітей у межах проєкту.”
Ольга Конасова: “Так, дійсно, в межах навчальних заходів відбулася серія тренінгів із психологом. Для дітей і підлітків проходили різні тренінги, тематика яких стосувалася Soft Skills: щоб діти знали основи ефективної комунікації, як стати лідером, як працювати в команді. Ну і взагалі це все відбувалося для того, щоб дітей адаптувати, допомогти інтегруватися у нове для них середовище. Щоб вони могли знайти друзів, познайомитись. Хочемо відзначити, що дітям ці заняття з психологом, саме з напрямку Soft Skills, дуже сподобались.”
Марія Лапшина: “Психолог – це також волонтер, ви залучали спеціаліста?”
Ольга Конасова: “Ні, у нас є власний психолог в бібліотеці. Ми залучали спеціалістів зовні для певних занять з програмування. Всі інші ментори працюють у нас в бібліотеці.
Також в межах проєкту у нас відбулась серія занять з медіаграмотності, їх мабуть було найбільше, і ці заняття теж проводили працівники бібліотеки. Заняття з медіаграмотності проходили не лише в приміщенні бібліотеки, а також наші працівники відвідували деякі шелтери, прихистки і проводили там заняття з дітьми.”
Марія Лапшина: “Поділіться секретом – де ваші співробітники, бібліотекарі, навчились меідаграмотності аби викладати це?”
Курс «Інформаційна культура та медіаграмотність» (Центр неперервної культурно-мистецької освіти, НАКККіМ).”
Марія Лапшина: “Як ви рекламували свій проєкт? Звідки користувачі про вас дізнавалися і як відбувався набір, визначення рівня знань і т.д?”
Ольга Конасова: “Ми ведемо багато сторінок в соцмережах, і в основному набір йшов через ці сторінки, а також – по шелтерах, з якими ми тісно співпрацюємо. Особливого відбору, як такого, щоб ми комусь відмовили – не було. Звісно ми надавали перевагу все-таки дітям-переселенцям, які приїхали до Львова.
А все інше – це була реєстраційна форма.
До вашої уваги – сторінки в соцмережах, на які можна підписатися і слідкувати за виходом нових навчальних програм від ЛОБД:
Code Club Львів – волонтерська мережа клубів програмування для дітей та підлітків 8-17 років
STEAM студія Lev-IT- проект Львівської обласної бібліотеки для дітей. Освітні заходи, навчальні курси, майстер-класи. Вік 5-16 років.
Марія Лапшина: “Скільки дітей загалом взяло участь в проєкті?”
Ольга Конасова: “Всього у проекті взяло участь 1400 дітей. Це на всіх програмах, наживо і онлайн.
Щодо програмування – загалом пройшло навчання близько 100 дітей. Відвідувань, звісно було значно більше, але от 100 дітей почали навчання, дійшли до кінця курсу і отримали сертифікат про закінчення.”
Марія Лапшина: “А ще я знаю, що в межах проєкту були заняття з української та англійської мови. Розкажіть про це.” Ольга Конасова: “Так, під час проєкту діяла мовна Антишкола. Оскільки до нас в основному приїхали діти з російськомовного середовища, з українською в них були певні проблеми і навіть ті, хто знав українську мову добре – боялися і соромилися розмовляти.
З української мови це був один курс, який ми набирали, він називався «Говоримо українською» – це був розмовний клуб, щоб діти могли розмовляти на певні теми, розговоритися, розвинути свої певні навички в діалогах.
Подібні заняття відбувалися і з англійської мови, під час яких діти займалися за спеціальними підручниками.
В основному на мовні клуби записалися найменші діти, 8-10 років. З англійською було дещо проблематичніше – оскільки там ми проводили тестування, визначали рівень і було досить важко підібрати групу, де діти були б на одному рівні знання мови. Англійську мову у нас також викладав працівник бібліотеки.”
Марія Лапшина: “Розкажіть, будь ласка, про менторів проєкту.”
Ольга Конасова: “Це двоє працівників з нашої бібліотеки, учасники Code Club Lviv:
Петелько Оксана. Завідуюча відділом інформаційних технологій Львівської обласної бібліотеки для дітей, випускниця школи ментора Code Club Lviv, багаторічна викладачка програмування та ментальної арифметики. Під час проекту «П`ята стихія» менторка курсу Scratch.
Гарасимчук Надія. Працівник відділу інформаційних технологій, куратор «STEM студія Lev-IT» Львівської обласної бібліотеки для дітей, випускниця школи ментора Code Club Lviv, багаторічна викладачка програмування та 3D моделювання. Під час проекту «П`ята стихія» менторка курсу «3D моделювання на платформі TINKRCAD».
Марія Лапшина: “Скільки працівників було задіяно в проєкті від бібліотеки?”
Ольга Конасова: “Загалом, десь 10 людей.”
Марія Лапшина: “Чи є такі діти, які пройшовши один курс не зупиняються, а записуються ще і ще на різні програми?”
Ольга Конасова: “Так, у нас багато випадків, коли діти проходять навчання на всіх курсах, розуміючи що в бібліотеці добре – записуються і стають нашими читачами, слідкують за проєктами, ну і відповідно читають книги. Є такі діти, які з року в рік записуються до нас і все запитують “а що у вас ще буде нового?”
Марія Лапшина: “Чи маєте ви відгуки про проєкт від дітей чи батьків? Як навчання допомогло їм в подальшому?”
Ольга Конасова: “Так, ми проводимо опитування після закінчення курсу. Батьки добре розуміють цінність цих занять, тому що якщо ти відвідуєш подібні курси десь у приватних закладах, то вони дуже дорогі. А бібліотека дає можливість спробувати це все безкоштовно. Якщо “спиратися на відгуки, то всім усе дуже сподобалося, а особливо – заняття з програмування.
Відгуки:
Збанц Анастасія, 8 років навчалася на курсі Scratch
Курс цікавий і корисний , особливо в теперішніх умовах, коли шкільна програма передбачає знання з цього напрямку. Онлайн заняття не завжди дають бажаний результат, а офлайн дають кращі результати. Дякую за таку можливість.
Мама Тимошенко Іллі, 13 років навчався на курсі PYTHON
Дитина в захваті, що опанувала нове. Була радість, але і сльози, коли щось не виходило. Але зворотній зв’язок 24/7 і інформація від викладача допомогли. Дуже сподобалась викладач Ярина і курс PYTHON. Дякуємо!
Петелько Святослав, 12 років відвідував заняття з медіаграмотності
На занятті дізнався багато корисної інформації про інформаційну грамотність, що таке джинса, фейки та як їх вирізняти з поміж іншої інформації. Впевнений, що мені ці знання згодяться, особливо зараз під час війни є багато неправдивих інформаційних вкидів.
Марія Лапшина: “Як ви працювали під час повітряних тривог?”
Ольга Конасова: “Під час повітряної тривоги заняття, звісно, не проводилися. Але в нас є укриття своє, бібліотечне, і ми спускаємось туди. Укриття в нас облаштовано досить непогано, там є Wi-Fi, ноутбук і діти мали можливість спуститися і продовжити навчання.”
Марія Лапшина: “Проєкт почався восени 2022, коли по всій Україні були проблеми з електропостачанням, відключення електрики. Вас це зачепило?”
Ольга Конасова: “Так, звісно, ми це відчули на собі. Особливо важко було в період листопад-грудень 2022. Що ми робили? Заняття переносилися, для старших, де можливо, перейшли на онлайн навчання. Генератора в нас не було в бібліотеці, але ми маємо зарядну станцію, яка могла певний час підтримувати роботу Wi-Fi, сервера і ноутбуків. Так що переважно – у нас був Інтернет, просто не було світла. Ми намагалися проводити заняття не зовсім пізно ввечері, на 16:00, коли ще не дуже темно. Звісно до закінчення уроку темніло, але заняття відбувалися!
Другий набір у нас стартував у лютому, а випуск був у травні. Тоді з вимкненнями світла вже було легше.”
Марія Лапшина: “Що забезпечував грант, який ви виграли?”
Ольга Конасова: “За цим грантом ми виграли 4,5 тисячі доларів і на ці кошти ми придбали 4 ноутбуки, спікерфон, 3D пластик різний (оскільки за проєктом для дітей проводилися майстер-класи по 3D моделюванню), також замовляли брендовану рекламну продукцію, яку дарували учасникам.”
Марія Лапшина: “Коли в бібліотеці проходять заняття – інші користувачі можуть прийти за книжками, чи почитати в читальних залах?”
Ольга Конасова: “Звичайно! У нас відносно велика бібліотека, є інтернет-центр, комп’ютерний клас, як окреме приміщення, яке закривається на час проведення занять, а вся бібліотека працює в звичайному режимі.”
Марія Лапшина: “Розкажіть про Школу Цифрової творчості.”
Ольга Конасова: “Так, це цікаво! В межах проєкту «П’ята стихія» проходили зимові табори, вони називались «Школа цифрової творчості». Тобто – навчання-навчанням, а в січні вже були канікули у дітей і під час канікул ми проводили для дітей Школу цифрової творчості, мета якої була показати, що інформаційні технології та читання – це цілком поєднувані заняття. Справжня формула успіху – це читання і вивчення ІТ!
В такій школі взяли участь ще 20 дітей, які під час занять читали твори, тобто у них було завдання прочитати книжку, підсиливши враження доповненою реальністю. Вони програмували закінчення творів. Тобто ті знання, які вони отримали під час занять, вони могли застосувати, написавши в коді закінчення твору. Якщо учні 2 класу таке роблять, то бібліотекар – точно осилить 😊Ось такі заняття в нас проходять, поєднуючи технології і читання. Також дітей знайомили з основами Adobe Illustrator, вони вивчали Canva, робили бук-трейлери, потім 3D моделювали улюблених персонажів і їх роздруковували. Тому – можуть бути різні способи залучення дітей до читання.”
Марія Лапшина: “А у вас є людина, чи команда людей, котра постійно відслідковує різні гранти та проєкти і подається на участь в них?”
Ольга Конасова: “Так, у нас є людина, проєктний менеджер Олена Юріївна Кремньова, яка займається грантами і пошуком грантів, має досвід в цьому. А також проєктною діяльністю займається Лариса Анатоліївна Лугова.
Але всі заняття продовжуть проходити вже поза грантами, як постійна бібліотечна робота.”
Марія Лапшина: “Розкажіть, будь ласка, детальніше про міжнародну бібліотечну премію EIFL (Electronic Information for Libraries), володарями якої ви стали за проєкт “П’ята стихія””
Ольга Конасова: “Це почесна премія, своєрідний бібліотечний Оскар і Леотека – вдруге на червоній доріжці!
Свою першу нагороду Львівська обласна бібліотека для дітей отримала у 2016 році за проєкт “Літерландія”, мета якого – за допомогою новітніх технологій, в захоплюючій грі, навчати дітей читати. ІТ-фірма «Імпульс» зі Львова, яка розробляє комп’ютерні ігри, є партнером та другом Львівської обласної бібліотеки для дітей. Фахівці фірми звернулись до бібліотеки з пропозицією протестувати мультимедійний додаток – інтерактивну абетку “Мишеняткова абетка”, яку вони розробили для продажу. До бібліотеки мультимедійний додаток передавався для тестування безплатно. Таким чином в бібліотеці з’явилося Мишенятко Круть і перша українська інтерактивна розвивальна гра-абетка. Але “Мишеняткова абетка” була не лише грою. За допомогою різноманітних завдань Мишенятко Круть навчав дошкільнят літер рідної абетки, складав з ними слова, співав пісеньки, а бібліотекарі доповнювали все це друкованими абетками, першими книгами, голосними читаннями та ще багатьма цікавими розвагами.
Нова премія у розмірі 1 500 доларів буде витрачена на реалізацію інноваційних послуг, для того, щоб Леотека завжди була в тренді!
Такі премії видаються щороку за інновації в бібліотечній сфері для країн, що розвиваються. Ми щороку подаємося на цю премію.”
Марія Лапшина: “А як відбувається визначення переможців? На основі поданої інформації, чи представники приїжджають на місце, щоб оцінити інновації?”
Ольга Конасова: “Так, переможці визначаються на основі поданої інформації. Потім нас повідомляють про нагороду. Коли ми виграли першого разу, було організовано поїздку до Варшави на вручення премії. Цього разу нагороду надішлють поштою.”
Марія Лапшина: “Проєкт “П’ята стихія закінчився”. Що далі?“
Ольга Конасова: “Дійсно, проєкт закінчився, але у нас продовжуються заняття з медіаграмотності, тривають всі навчальні курси з програмування, 3D моделювання, у нас постійно проходять різні лекції про безпеку в Інтернеті. В принципі все те, що ми робили в межах проєкту – ми продовжуємо робити далі.
Ще в кінці я хочу сказати, що програма цього проєкту була поділена на 2 частини. Перша частина – ми навчаємо дітей, а друга частинка – в квітні-травні 2023 ми вже ділилися досвідом з бібліотекарями. Давали три вебінари для бібліотекарів України і це було також у співпраці з Українською бібліотечною асоціацією. Перший вебінар – ми розповідали про «П’яту стихію», як не загубитися в п’ятій стихії, де презентували наш проєкт і розповідали про нього, він є навіть в запису.
Також ми запрошували спікера, який проводив для бібліотекарів тренінги про ефективні комунікації, як себе презентувати – цікава інформація по Soft Skills.
Марія Лапшина: “Які поради ви дали б бібліотекам, котрі хочуть запровадити нові послуги, але вагаються, не знають, з чого почати, бояться, що в них не вистачить якихось ресурсів?“
Ольга Конасова: “Головна порада – не боятися. Дійсно, бібліотекарям часто дуже некомфортні такі от технічні моменти, тому що часто бракує досвіду, щодо організаційних моментів, немає з ким проконсультуватись як все це можна робити. Але часто виявляється, що насправді це все зовсім нескладно, а навпаки – цікаво і захоплююче. Не треба боятися.
Щороку я проводжу школу ментора Code Club і навчаю бібліотекарів програмувати. У 2024 році я теж її проводила, на початку січня, і доєдналися близько 30 бібліотекарів з різних регіонів – в тому числі і прифронтових, для них це чудова можливість, адже послуги можна надавати віддалено, з безпечного місця, діти підключаються з дому.
І ще – часто під такі ініціативи ми вигравали і всякі технічні засоби, або кошти, які вкладали в технічне обладнання для навчання дітей програмуванню.”
Марія Лапшина: “Ну – ви круті! Які у вас подальші плани? Чи це секрет?“
Ольга Конасова: “Так, ми – круті! Про плани не скажу – скоро ви самі все побачите! Слідкуйте за нашими сторінками. Ми завжди раді до співпраці. Якщо потрібні будуть якісь тренінги, або практичні заняття провести для бібліотекарів – звертайтесь.
Контакти Львівської обласної бібліотеки для дітей – залишаємо тут
11-15 грудня 2023 року учасники міжнародного проєкту “Бібліотека – місце сили!”, представники 5-ти українських бібліотек та департаментів культури з деокупованих областей, здійснили подорож до Берліна.
Завдяки цій поїздці учасники не тільки оцінили німецький підхід до бібліотечної роботи, а й отримали дружню підтримку, нові ідеї та невичерпне джерело натхнення. А ще українські бібліотекарі переконались, що німецькі бібліотеки є центрами культурного та соціального життя, а бібліотекарям вдається об’єднати різноманітні ініціативи, поєднуючи комфорт та сучасні технології.
Міжнародний проєкт “Бібліотека – місце сили!” реалізується завдяки партнерству між Українською бібліотечною асоціацією та Центральною бібліотекою Берліну, за підтримки Європейського Союзу у рамках програми House of Europe.
Загальна інформація про принципи роботи всіх бібліотек Берліну:
Читацький квиток: У Берліні діє єдиний читацький квиток для всієї бібліотечної системи міста. Для дорослих читачів вартість читацького квитка становить 10 євро на рік. Доступні пільги для дітей та інших категорій, включаючи пільги для українців. За допомогою цього квитка читач може скористатися будь-якою бібліотекою у місті.
Автоматизація: Всі бібліотеки міста автоматизовані. Читачі можуть самостійно здавати та брати книги, використовуючи автоматизовані системи. Також є можливість замовлення книг із дому через єдиний онлайн-каталог і пізніше забрати їх у бібліотеці.
Відділ попереднього замовлення: Кожна бібліотека має відділ попереднього замовлення, де читачі можуть отримати замовлену літературу із онлайн-каталогу.
Доставка книг: Існує можливість замовлення доставки книги додому з будь-якої бібліотеки Берліна, проте ця послуга є платною. Це надає додатковий комфорт та гнучкість для читачів, які не можуть відвідувати бібліотеку особисто.
Далі до вашої уваги – найцікавіші відкриття по кожній з відвіданих бібліотек:
1. Central Library Schöneberg: бібліотека, де люди – головна цінність!
Центральна бібліотека Шенеберг – головна бібліотека одного з районів Берліна. В цьому районі проживає велика громада – близько 360 000 мешканців, яких обслуговує шість бібліотек, включаючи волонтерську і бібліо автобус.
Хочеться детальніше розказати про волонтерську бібліотеку. Це ініціатива, яка почалася у Німеччині два десятиліття тому для збереження бібліотеки. 20 колишніх працівників зголосилися працювати на безоплатній основі, аби бібліотеку не закрили в межах програми економії бюджету. Тепер бібліотекарі працюють як волонтери, але всі комунальні послуги та інші витрати на бібліотеку – за рахунок бюджету. Волонтерство у бібліотеках Берліну не нове явище, але повністю волонтерська бібліотека одна.
Та повернемось до Центральної бібліотеки, яку і відвідали наші учасники. Відкритий простір 1400 кв. метрів, ліфт та ексклюзивні сервіси, які роблять перебування тут дуже комфортним. Всі фонди бібліотеки відкриті, користувачі приходять вчитися, працювати, побути в тиші (до речі тут можна купити в автоматі беруші) або познайомитись із однодумцями.
Адже бібліотека вона не для книжок, а для людей!
Заходи бібліотеки включають ініціативи з допомоги із цифровими навичками, події з класичною музикою, заходи для дітей та інші.
Також великою популярністю користується послуга Re-use, де одні читачі лишають непотрібні картонні коробки, а інші – беруть їх для використання за потреби. Це дуже актуально в період свят для пакування подарунків.
А ще тут можна орендувати велосипед з валізкою для зручних поїздок, наприклад в супермаркет – на 2 тижні. Все це – безкоштовно! Для дітей є окуляри віртуальної реальності, робототехніка та 3D-принтери: так бібліотеки намагаються зменшити соціальний розрив між різними верствами населення і відкривати світ нових технологій дітям, які не можуть придбати таке обладнання для власного користування.
Центральна бібліотека Шенеберг – це не просто місце, де читають книги. Це місце, де збирається спільнота, обмінюється ідеями та натхненням, підвищує рівень знань.
2. Amerika Gedenkbibliothek: бібліотека з душею та фантазією!
Американська бібліотека – це структурний підрозділ Центральної бібліотеки Берліна (їх всього 2). Була побудована у післявоєнні роки, коли Берлін був поділений між різними країнами і приміщення бібліотеки зведене за кошти США.
Тут зберігається багатий фонд суспільної літератури, а також є деякі унікальні сервіси, що роблять її особливою.
У цій бібліотеці є послуга Арто-тека, де можна орендувати безкоштовно на три місяці витвір мистецтва (здебільшого це картини). Є проєкт “Цифрова Зебра” – це про айті-грамотність, як працювати з планшетами та іншими гаджетами.
Тут також є окреме приміщення для заходів, котре забезпечує максимальний комфорт для учасників. Приміщення дуже сучасне, оснащене легкими меблями, які зручно пересувати і змінювати простір відповідно до поставлених задач. Є кухня, що дозволяє робити івенти з фуршетом. Є відеоспостереження і вся необхідна техніка – екран, камери, підсвітка, для того, щоб робити великі заходи.
Зараз бібліотека мріє про об’єднання 2-х своїх приміщень в одне, і навіть вже підібрала місце в центрі Берліна. І тепер бібліотекарі активно займаються фандрейзингом та візуалізацією креативних проектів у майбутньому просторі.
Олена Яцкова, Городнянська ЦБС так прокоментувала свої враження від бібліотеки: “Вражає доступність як послуг, так і свобода використання простору самої будівлі. Ми побачили дійсно “Завтра” наших закладів і гарний стимул діяти від МРІЇ до конкретних Планів реконструкції чи відновлення. Дякую проекту за жагу змінювати нашу свідомість!”
Американська бібліотека – жива та сучасна, відкрита для нових ініціатив і готова до перевтілень аби відповідати актуальним потребам своєї спільноти.
3. Ingeborg-Drewitz-Bibliothek Steglitz-Zehlendorf (Jens Gehring): дух України у серці Берлінської бібліотеки!
Третій день міжнародної поїздки учасниці провели у бібліотеці Інґеборґ Древіц у Штегліц-Целендорф (Єнс Герінг), розташованої у великому торгівельному центрі. Тут кількість відвідувачів сягає 2 тисяч на день!
У цьому незвичайному просторі знаходиться “Кафе Україна”, яке стало місцем єднання українців у Берліні та центром подій із українською атмосферою.
Кожен тиждень тут проходять зустрічі із українцями і такі події:
Курс української мови «Говорімо українською»
Зустрічі з українськими письменниками
Письменницький курс «Як це пишеться?»
Воркшопи «Петриківський розпис»
Майстерні «Коллаж»
Воркшопи «Ти можеш створити книжку»
Інформаційні зустрічі (по запитам).
Німецькі колеги з радістю ділилися своїми інноваційними формами роботи , головне в їхній діяльності, щоб читачам було комфортно, зручно. Гордістю своєї бібліотеки вони ще вважають кафе, де можна смачно поїсти, послухати музику, поспілкуватися з друзями.
В Німеччині немає поняття “залучення читачів “, їм просто створюють ідеальний простір для навчання, натхнення, цікавих подій та приємного спілкування з друзями !
Тут, на волонтерських засадах, працює українка. Її зусилля спрямовані на розбудову української культурної присутності у цьому німецькому місті.
Крім того, бібліотека надає можливість оренди будь-яких музичних інструментів, забезпечуючи зручні умови для творчого розвитку.
Олена Шинкаренко, начальник відділу культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області ділиться своїми враженнями: “Бібліотеки у Німеччині – справжні багатофункціональні культурні та соціальні простори – величезна кількість послуг, доступність їх для мешканців – вражає. Особливо вразив музичний простір в одній з бібліотек – великий вибір нотної літератури, та навіть можливість отримати музичний інструмент та пограти на ньому.”
Ця бібліотека – місце, де користувачі обмінюються енергією та натхненням, а слово “читач” виростає в поняття “творець”.
4. Stadtteilbibliothek Karow: маленька, але креативна бібліотека-філія!
Черговий пункт насиченої програми учасників проєкту був в районі Панков, де знаходиться Stadtteilbibliothek Karow.
Бібліотека, яка знаходиться в одному приміщенні зі школою, налічує фонд у 26 000 одиниць, що включає не лише книги, а й диски та інші цифрові носії, а також періодичні видання. Важливим етапом в історії бібліотеки була спроба її закрити, з міркувань економії бюджету. Був час, у 2016 році коли працювало лише 2 бібліотекаря і бібліотека була відчинена для користувачів 1 день на тиждень (режим економії). Але бібліотека почала проводити багато активностей, показувати, що вона потрібна, потім змінилося керівництво всієї бібліотечної системи цього району і у бібліотек почалось нове життя.
Зараз саме кількість проведених заходів, а не книговидача, є пріоритетом у вимірах успішності роботи бібліотеки.
Щосуботи традиційно в один і той же час (о 15-00) у бібліотеці відбувається якась цікава подія, користувачі звикли до такого розкладу та з нетерпінням чекають суботу всією родиною! У бібліотеки є можливість платити хороші гонорари спікерам, це передбачено бюджетом. А ще Stadtteilbibliothek Karow пишається тим, що у них є унікальна розробка: переносна розкладна вулична сцена – це такий велосипед, який трансформується в сцену і дозволяє проводити заходи під відкритим небом.
Невдовзі в приміщенні бібліотеки планують оптимізувати простір, переробивши існуючі стаціонарні стелажі в пересувні та мобільні. Вражає креативний підхід з розташуванням картонного кіоску (точної копії реального кіоску в Латвії) в залі бібліотеки, де діти можуть слухати казки, які читає їм волонтерка-бабуся.
Бібліотека не тільки слідкує за актуальністю своїх книжкових фондів, але також створює “Ринок книг”, де списані книжки можна безкоштовно або за символічну суму забрати додому.
Ще одна визначна особливість – “Бібліотека речей”, де ви можете орендувати не лише книги, але й різноманітні предмети: починаючи від інструментів і закінчуючи тенісними ракетками. Такий економічний підхід до спільного використання в бібліотеках дієво втілює глобальні тенденції.
Зараз бібліотека активно взаємодіє з громадою, проводячи:
ігрові заходи для дітей (у співпраці з місцевим магазином іграшок),
заходи для підтримки жінок та матерів,
курси німецької мови,
заходи про мандрівки країнами,
шахові турніри,
заходи по створенню стоп-моушен мультфільмів.
Stadtteilbibliothek Karow – це своєрідний культурний осередок, невеличка бібліотека, яка стала центром подій цього району.
5. Heinrich-Böll-Bibliothek (Еко-бібліотека): зелена оаза великого міста!
В останній день подорожі учасниці завітали до неймовірної Heinrich-Böll-Bibliothek, яку ще часто називають Еко-бібліотекою. Розташована в найбільшому за кількістю мешканців районі Берліну. Ця бібліотека виконує важливу місію: вирівнювання рівня життя мешканців району та надання їм рівних можливостей.
Heinrich-Böll-Bibliothek стала першою бібліотекою в Берліні, що реалізує Програму загального добробуту суспільства. Це означає, що бібліотека активно включена у підготовку суспільства до змін, проводячи воркшопи з веганського харчування, ефективного використання ресурсів та інших екологічно орієнтованих тем.
Крім видачі книг, бібліотека пропонує для оренди широкий вибір побутових речей: включаючи швейні машинки, домашнє приладдя, сонячні батареї та навіть світломузику для домашніх дискотек. Всі ці речі бібліотека закуповує за потребами своїх користувачів.
У цій бібліотеці запроваджено інноваційну ініціативу – Холодильник їжі. Бібліотека співпрацює з супермаркетами, котрі передають продукти, у яких збігає термін придатності. Ця ініціатива стала популярною серед користувачів, оскільки вони мають можливість отримати продукти безкоштовно.
Heinrich-Böll-Bibliothek активно впроваджує концепцію “4 простори бібліотеки” (місце навчання, місце зустрічей, місце творчості та місце подій), додаючи до цього 5-й простір, що пропагує збереження навколишнього середовища.
Здавалося б, в бібліотеці є все: від медіа-студії для запису підкастів до автомата бджолиного харчування. Важливо ще зазначити, що тут докладають зусиль до навчання дітей ремонту власних речей, впроваджуючи у свою роботу ремонтне кафе та швейне кафе.
Heinrich-Böll-Bibliothek – це не тільки бібліотека, але й центр для спільноти з екологічною свідомістю. Завдяки креативним проєктам та сміливим планам на майбутнє (наприклад сонячні батареї на даху та створення власної пасіки), вона об’єднує різні сфери життя та робить кожен день своїх користувачів яскравішим та насиченішим.
Висновок:
Бібліотеки Німеччини виступають не лише як місця, де можна отримати доступ до знань, але і як центри культурної та екологічної свідомості. Вони динамічно реагують на зміни в суспільстві, створюючи інноваційні програми та сервіси, щоб задовольнити потреби своїх користувачів. Зацікавленість у вивченні та впровадженні екологічно дружніх ініціатив, а також фокус на зручності, комфорті, універсальності та економічності роблять бібліотеки привабливими місцями для відвідування, роботи та навчання.
Висновками ділиться Гладка Ірина, КЗ Балаклійська публічна бібліотека: “Бібліотеки в Німеччині вражають своєю популярністю, відкритістю і наповненням. Книги, медіа, інтернет, музика, гуртки, майстер класи, заходи, постійне спілкування людей…Сама атмосфера-настільки позитивна та затишна, що хочеться повернутися в це місце- місце сили!”
Ми впевнені, що цей корисний та цікавий досвід матиме позитивний вплив на розвиток бібліотечної справи в Україні!
